"Переможців не судять", - знайомий ще з латинських часів вислів закликає знехтувати етикою процесу здобуття перемоги заради насолоди естетикою факту здобуття першого призу. Як почуваються лідер і аутсайдер насправді і чи можна їх назвати такими остаточно?".

Про це у блозі на ВВС-Україна свого часу розмірковувала психолог Олена Савинова. Зважаючи на те, що теперішня виборча кампанія знову різко поділила громадян України на дві великі соціальні групи, які на емоціному рівні не сприймають один одного, ми передруковуємо цей текст. Нам усім жити в одній державі, і наш спільний інтерес, щоб вона була справедливою і багатою і щоб її громадяни з повагою і терпінням ставились один до одного.       

Перемога - результат, поразка - процес

Звичайно, більшість з нас хотіли би завжди перемагати, отримувати визнання. Інакше для чого вступати у змагання, про що б не йшлося?

Здобувати заслужену перемогу, задля якої був подоланий важкий довгий шлях - приємно, бо це підтверджує закони світової справедливості.

Вихід у лідери всупереч логіці і інвестованим зусиллям засліплює, п'янить.

Ейфорія зірваного джек-поту сприяє інтродуктивній інтерпретації попередніх цілком нейтральних фактів на користь майбутньої перемоги вчорашнього ще здавалося б лузера.

Факт перемоги стає для лідера завершенням певного етапу. Як це властиво стану ейфорії, він намагається якомога швидше витіснити із свідомості "вчора", коли він, можливо, негарно виглядав, надто енергійно працюючи ліктями і іншими частинами тіла.

Він вже живе майбутнім, яке бачить ідеалізовано. Таким, яким виглядає сам у численних "дифірамбах" на власну адресу з боку армії охочих долучитися. Це заколисує, розслаблює і є першою пасткою для незагартованого.

Той, хто зазнав поразки, продовжує перебувати в процесі змагання. Якийсь час він "живе" в минулому, намагаючись знайти відповідь на єдине запитання "Чому?".

На першому етапі факт програшу подумки заперечується, підсвідомість мовби шукає рятівні соломинки на підтвердження того, що все ще можна змінити. Чим більш зрілою є особистість, тим вона швидше усвідомлює зміну статусу і інтегрує її у свідомість.

Поганий кінець - ще не кінець

Чим швидше психіка приймає те, що сталося, тим менш болючим є шлях пристосування до нової ролі.

щабель - розпач, злість на себе, образа на обставини, відчуття провини перед тими, хто за тебе вболівав, і сорому за їхні невиправдані сподівання.

Тут раджу поглянути на поразку філософськи, пригадати твердження: якщо щось закінчилося погано, значить для вас воно ще не закінчилося.

Це ще не є кінець - ось що має бути "місцем сили" для того, кому не поталанило перемогти.

Не треба оцінювати події за міркою "добре-погано". Історія знає безліч прикладів, коли чиясь поразка була лише тактичною на шляху до стратегічної перемоги.

Тому, коли ви переживатимете третій етап програшу - роботу над помилками - намагайтеся оперувати лише фактами, а не емоціями.

Залиште вашому успішному суперникові насолоджуватися перемогою: вона у нього вже в минулому, тоді як у вас, можливо, в майбутньому.

Погано "тримають удар" ті, чий статус надзвичайно корелює з самооцінкою - марнославні, невпевнені у собі. Ті, хто для підтвердження власної значимості весь час потребує зовнішніх атрибутів.

Можливо, приємною несподіванкою буде побачити, як багато навколо вас справжніх друзів, котрі щиро підтримують, незалежно від ваших досягнень.

Як не дивно, поспівчувати у цьому плані можна радше переможцеві - він оточений хіба що лицемірними сервільними "доброзичливцями". Всупереч поширеній думці, емпатія завжди на боці того, хто виявився слабшим.

"Неспортивна" поведінка

Ви також намагайтеся не спрямовувати власні неприємні емоції від невдачі на колишнього суперника. Бо так ви підсвідомо визнаватимете себе слабшими, менш розумними і успішними. Якщо ви пов'язуватиме власну невдачу з кимось, значить і майбутні перемоги залежатимуть завжди від когось, а не від вас.

Аналізуючи свої переваги і недоліки, втримайтеся від спокуси порівнювати себе з тим, хто виявився успішнішим. Якщо він переміг, порівняння буде не на вашу користь, що пригнічуватиме ще більше. Краще похваліть себе за те, що, знаючи, яким сильним є суперник, все ж наважилися виступити проти нього. За те, що гарно грали.

Якщо ж перемога потрібна була вам для втілення подальших мрій, тепер, коли ви поступилися, перед вами - неоране поле для творчості і нові виклики. Як досягти свого, виходячи з нових реалій. Тоді як переможцеві залишається передбачуваний шлях гри за усталеними правилами.

І не варто ставитися до змагань як до питання життя і смерті. Адже вигадані вони були колись саме на противагу війні, тобто смерті. Отже, незалежно від того, яка роль вам дісталася - переможця чи переможеного, дотримуйтеся "спортивної поведінки".

Тобто, будьте шляхетними, великодушними і пам'ятайте, що будь-які змагання, на відміну від війни, - усього лише гра. Життя ж продовжується.

Про автора.

Олена Савинова - психолог. Закінчила КНУ імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Психологія". Працювала психологом у Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні №1 у відділенні кризових станів. Спеціалізується на психології міжособистісних стосунків, кризових станах.

Фото - REUTERS, кандидати у президенти зустрілися на НСК "Олімпійський".