Чому мешканців міст не цікавить проблема сільськогосподарського землеволодіння? Їм здається, як я думаю, що ця тема їх не стосується. Головне, щоб у містах були продукти в магазинах і щоб ціни на них не зростали. Проте містяни помиляються. Село має потужно розвиватися і завалювати міста якісною різноманітною харчовою й технічною продукцією за якомога нижчими цінами. Жителі міст мають бути кровно в цьому зацікавлені, створювати високопродуктивну сільськогосподарську модель та надавати необхідну допомогу селу.

Аграрні реформи у демократичних країнах переслідували саме такі цілі. Зокрема, для цього права власності на землю передавалися дрібним власникам і позбавлялися цих прав феодали, латифундисти, інститути влади, релігійні організації та інші крупні землевласники. Розміри землеволодінь після реформ обмежувалися у обсягах, а органи влади надавали мільйонам нових власників професійні поради, недорогі і незворотні кредити, безподаткові умови діяльності, фінансові субсидії, технічні та транспортні засоби, пільгові поставки електроенергії та інше. Без цих умов розпочати фермерську, присадибну чи іншу господарську діяльність на селі практично неможливо.

В ході таких земельних реформ у західних країнах у нових власників виникали альтернативи: розгорнути власний бізнес, об’єднатися у сільські кооперативи або продати землю іншим аграріям. Проте держава була кровно зацікавлена у становленні саме дрібних фермерських господарств. Дрібні господарства: по-перше, конкуруючи між собою, виробляють широку палітру різноманітних продуктів і шукають шляхи виробництва усе більш якісних їх видів, одночасно мінімізуючи витрати у виробництві; по-друге, з метою отримання більшої вартості з одиниці площі запроваджують інтенсивні форми багатогалузевого господарювання, зокрема, розвивають галузі тваринництва, в тому числі найбільш делікатесні його види – різноманітне птахівництво, кролівництво, кінцева молочна продукція, бджільництво, козівництво, хутро тварин, виноградні равлики, гриби, риба, морепродукти тощо, а також високоякісні, органічні овочі, ягоди, фрукти, горіхи, квіти та інші; по-третє, маючи обмежені за площею ділянки землі, господарі дбають про збереження якості угідь, запроваджують органічне землеробство, штучне зрошення ділянок, дотримуються нормативів сівозміну, уникають використання мінеральних добрив та гербіцидів і т. і.; по-четверте, дрібні товаровиробники поставляють продукцію головним чином на внутрішні ринки, забезпечуючи повне покриття споживчого попиту та збалансованість внутрішніх цін.

За подібних реформ зберігається сільське господарство як таке, високим рівнем відзначається платоспроможність та інвестиційна спроможність громадян і наступним поколінням земля передається у доброму стані.

На жаль, у наших реаліях зміни, що запроваджуються чинною владою, відсувають аграрну галузь зовсім в інший бік. Для Зе-монобільшості сільськогосподарські землі – штучний товар, як будь яка річ, ніби завтра будуть вироблені нові його екземпляри. За новим законом селяни зможуть продавати цей товар, що було заборонено майже століття. Проте, отримавши право продажу, селяни-дрібні землевласники фактично не мають можливостей обробляти 3х-4х гектарні ділянки і взагалі не мають юридичних прав зареєструвати своє господарство (!). Влада їх підштовхує не до обробки землі, а до передачі її в оренду. Тепер ще – до продажу своїх ділянок без варіантів.

Виникає запитання, для чого колишнім колгоспникам на початку 2000 –х років роздали земельні паї? Щоб вони їх перепродали чи здали в оренду, як це і відбувається. Тоді це не реформа. Це просто схема спекуляції землею для збагачення купки латифундистів. І задумана ця схема для того, щоб не випускати селян на «волю», коли б вони самі працювали на землі і мали право на продаж товару, отриманого на ній. Тепер цю спекулятивну схему реалізують. І варто знати, що в країнах, де селяни не отримали право працювати на власній землі, а змушені її віддати земельним баронам (як наприклад, у більшості країн Азії – Індії, Індонезії, Пакистані, Кампучії, Філіпінах та інших, які не стали на шлях демократичних земельних реформ), селяни –безробітні, виробляється монокультурна сировинна продукція, яка експортується за межі країн, люди в містах голодують, має місце дорожнеча продовольчої продукції, а аграрні землі спустошуються. Успіх мають лише реформи, які створюють в селах співтовариство дрібних землевласників, а держава забезпечує функціонування ринкової інфраструктури для їх господарств. В Азії такі демократичні земельні реформи здійснені там, де до другої світової війні панували імператорські сім’ї та феодали: в Японії, Південній Кореї, Тайвані, Гонконзі, Сінгапурі і навіть Китаї. Так, і в КНР реформами Ден Сяо Піна в сільському господарстві була започатковані дрібнобуржуазні зміни, оскільки питання стояло про подолання голоду в країні після режиму Мао Дзе Дуна. Необхідний результат був досягнутий, як і в інших демократично перетворених країнах, які фактично повністю забезпечують свої внутрішні потреби у продуктах харчування.

Отже ще на перетині століть наш аграрний комплекс запустили по азійському руйнівному шляху. Чинна влада діє в інтересах крупних зернотрейдерів, що взяли в довгострокову оренду величезні площі угідь (біля 200 тис. га на одне господарство), в розпорядженні яких - багатомільярдні суми. В такій структурі аграрного комплексу виробляється приблизно 75 млн. тон різного зерна (з них 45 – вивозиться за кордон, причому це в основному зерно для тварин та переробки в паливо; до речі, найкращий врожай зернових в часи перебування України в СРСР був 40 млн. т). Паралельно зменшується виробництво свинини та яловичини, а м’ясо кроликів, екзотичної птиці та жива риба взагалі зникли з прилавків магазинів. Змешуються внутрішні поставки молока, а сироварні заявили, що з цієї причини вони переходять до виробництва сиру із штучного молока. Ціни на продовольство за перші 6 місяців цього року зросли в Україні в середньому на 14 %. Неочікувано і беспричинно стрибнули ціни на курячі яйця та інші товари. У продажах овочів та фруктів в супермаркетах переважають вироби з Турції, Ізраїлю та Польщі. Відомо також, що за 30 років постколгоспного землекористування рівень гумусу у наших черноземах знизився в середньому не менше ніж на 30 % і становить приблизно 65 % маси грунту.

Зрозуміло, що внаслідок реформи, яка почалася в Україні, відбуватиметься концентрація прав власності на земельні ділянки у аграрних баронів, які не мають ніякого відношення до багатогалузевого, інтенсивного, органічного сільського господарювання. Як бачимо, метою реформи є не розвиток аграрного виробництва, а накопичення в одних руках величезних площ (нам обіцяють, що у власності особи буде до 10 тис. га, а площі оренди не мають меж), які потенційно стануть часткою загального приватного капіталу (багатства), їх подальша бездумна експлуатація і спекулятивний перепродаж. Транснаціональні і фінансово-спекулятивні компанії до нього готові.

Окрім того, прихід крупних землевласників змінить соціально-політичну побудову нашої держави. Інститут таких землевласників може стати одним з стовпів подальшого олігархічного устрою України.

Володимир Лановий