Є за що критикувати поліцію. Я неодноразово писав і говорив про недосконалість реформи, про некомплект і низьке грошове забезпечення, через яке не кожен готовий іти на цю службу. Це правда.

Але сьогодні - інший контекст. Після теракту у Львові в ніч проти 22 лютого важливо називати речі своїми іменами. Це був цілеспрямований удар по працівниках поліції. Час - комендантська година. Розрахунок - на максимальний резонанс, страх і розкол.

Частина поліцейських сьогодні воює на фронті. Інша - тримає внутрішній фронт: реагує на злочини, забезпечує порядок, першою виїжджає на місця влучань ракет і «шахедів» разом із рятувальниками. Вони свідомо наражають себе на небезпеку, щоб рятувати інших.

Завдання ворога - показати, що війна «всюди», що тилу не існує. Посіяти паніку серед цивільних. Деморалізувати правоохоронців. Розхитати довіру. Розділити суспільство.

І коли одразу після теракту активізуються боти з неоднозначними наративами, типу «поліцію не шкода» - це лише підтверджує системність цієї роботи.

Так, є поодинокі факти порушень - зокрема щодо спільних патрулів із ТЦК. Такі випадки мають отримувати правову оцінку. Але змішувати окремі інциденти з цілеспрямованими терактами - це підігравати тим, хто працює на розкол.

Сьогодні питання не в емоціях. Питання в національній безпеці. Єдність - це не про відсутність критики, а про здатність розрізняти: де системна проблема, яку треба виправляти, а де - ворожа операція з дестабілізації.

Михайло Цимбалюк, Фейсбук, 22 лютого 2026 р.