«Не варто місцевій владі чекати вказівок з Києва, треба робити справу самостійно, розуміючи, що теперішні столичні чиновники живуть ситуативною одноденністю, не маючи ні найменшого бажання мислити на перспективу і дбати про безпеку громадян».

Такими словами я рівно рік тому закінчив свій блог на одному із популярних українських інформаційних ресурсів, аналізуючи вибухи на військовому складі у Калинівці. Після того була Балаклія, а цього тижня – пожежа на арсеналі на Чернігівщині…

Очевидно, що  висновків з попередніх трагічних подій українська влада так і не зробила, якщо в середньому впродовж року горять щонайменше два-три військових склади. Прикро й те, що це відбувається в умовах українсько-російської війни, коли з одного боку держава витрачає колосальні гроші на фінансування війська, а з іншого - ми просто вистрілюємо в повітря наш резерв. І все це через власну необачність або ж диверсантів, яких ми не зуміли зупинити…

Так, за фактами вибухів в Ічні військова прокуратура розпочала кримінальне провадження за ч.3 ст.425 (недбале ставлення до військової служби) Кримінального кодексу України, а СБУ відпрацьовує версію про можливе вчинення диверсії на 6-му арсеналі. Слідство має встановити причину та причетних до цієї катастрофи. Але водночас виникає логічне запитання – а чи знайшли винних у попередніх пожежах? Скидається на те, що реальні винуватці сидять надалі у високих київських кабінетах і бояться визнати свої помилки та непрофесіоналізм. Традиційно всі подібні трагедії закінчувалися вказівкою Гаранта Конституції покарати винних, але далі пустопорожніх слів справа не доходила – правоохоронці відкривали кримінальні провадження, громадськість вимагала звільнення керівництва Генштабу Віктора Муженка (цього на словах і при журналістах вимагав голова РНБО Олександр Турчинов), а в результаті справа знову зависала у повітрі та все залишалося без змін. Переконаний, що за вибухи на українських складах має понести відповідальність найвище керівництво, а не випадкові люди – керівники охорони, вартові тощо. На них просто навішали чужі гріхи… А безкарність породжує наступні злочини і тут важко достеменно відповісти чи ці трагічні випадки не були спланованими акціями керівництва артскладів, щоб приховати, наприклад, недостачу зброї.

Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос ще минулого року, відповідаючи на моє запитання в ефірі одного з всеукраїнських телеканалів, визнав «нікчемною» охорону всіх військових арсеналів в Україні. Військові прокурори практично позбавлені права законодавчо контролювати, а тим більше впливати на ситуацію, що відбувається на артскладах. Законодавчий абсурд, який потрібно було врегулювати ще декілька років тому.

Переконаний, що допоки ми не покараємо винних, наша країна буде приреченою на втрати, а ми усі – на вічний страх перед небезпекою.  Пережита біда не вчить українську владу і не спонукає до прийняття рішень та нових підходів до роботи.

Для підтвердження своїх слів просто наведу факти: в Україні є три великі і десять менших складів із боєзапасами. Склад в Ічні ще рік тому називали одним із проблемних, але жодних дій для запобігання трагедії ніхто не вчинив. Така легковажність коштує занадто дорого для українського бюджету та загалом кожного українця…

Фото: facebook.com.