18 жовтня 1979 року в Івано–Франківському міському парку імені Тараса Шевченка у ставку виявили утопленого культового прикарпатського 25–літнього композитора Володимира Яцолу.

Про це нагадує на своїй сторінці у Фейсбуці знаний журналіст із Тернополя Михайло Маслій.

”У своєму щоденнику я занотував, що був дуже душний жовтневий вечір, — згадував той сумний день поет Степан Пушик. — Поопівночі почався дощ, що нарвав багато осіннього листя. Похолодніло. Алеєю під парасолями й у плащах ходили люди, але з води виглядала тільки куртка з болоньї, довкола якої плавало листя. Ніхто не звертав уваги, що куртка надулася, а під нею і листям — зігнений удвоє юнак. Гадали, що хтось кинув куртку з аркового містка.

Близько обіду довкола червоної куртки кружляли лебеді й дзьобами щось микали під дощем у воді. Хтось додивився, що смикають за волосся людину. Коли утопленика витягли на берег, то впізнали композитора Володю Яцолу”.

В офіційну версію самогубства чи нещасного випадку внаслідок творчих криз, спричинених алкогольним сп’янінням, народ не повірив.

Свою першу пісню «Привітальна” Володимир Яцола написав у 1972 під час навчання в музичному училищі. Згодом з’явилися: “Гей, як сонце спати ляже”, “Загубив — не вернеш”, “Чари”, “Квіти сонця”, “Анничка”, “Танго кохання”, “Пора весіль”, “Печаль матері” та інші.

Ансамбль “Гуцулочки” співав в основному твори Яцоли або його обробки народних пісень. У 1979 році Всесоюзна фірма “Мелодія” навіть випустила платівку ”Гуцулочки”.

Варто визнати, що твори прикарпатського піснетворця виконували й інші колективи, зокрема ВІА ”Беркут” та ”Опришки” Руслана Іщука, звучали вони на галицьких вечірках, у ресторанах, на весіллях. Хоч відійшов у вічність їх творець і його побратими — засновник і багатолітній керівник ”Гуцулочок” Галина Кушнірук і поети Микола Кубик та Роман Юзва, усе ж ті вишукані мелодії звучать й досі...