ООН повинна запровадити безпольотну зону над Україною, - про це йдеться у статті Френсіса М. О’Доннелла, що її розмістив сайт kyivindependent.com.

Подаємо передрук: 

"Багато-хто намагається зрозуміти відмову великих держав світу запровадити безпольотну зону (БПЗ), принаймні над західною частиною України, яка не окупована росією. 

Про неї неодноразово просив легітимний і обраний демократичним шляхом Президент Володимир Зеленський для всієї своєї суверенної незалежної країни, яка є одним із членів-засновників ООН та найбільшою країною в Європі.

Насправді, вона є її географічним серцем, яке сьогодні стікає кров’ю. У росії тут немає прав. На Генеральній асамблеї ООН це неспровоковане та невиправдане вторгнення засудив весь світ. Існує безліч прецедентів безпольотних зон. БПЗ можна обґрунтувати в рамках концепції Обов’язок захищати (R2P), підтриманої ООН у 2005 році.

НАТО не обов’язково має офіційно її реалізовувати, це може бути «союзна коаліція» за Україну, що включатиме нейтральні країни, краще в рамках мандату ООН.

Запровадження безпольотної зони та введення в дію R2P мають підтримувати припинення вогню, що має ключове значення.

Гуманітарні коридори мають більше орієнтуватися на доставку допомоги та захист цивільних, а не їхню примусову евакуацію, що лише дає змогу здійснювати етнічні чистки, якими сумно прославився російський диктатор володимир путін в інших воєнних театрах.

Час для миру в Україні та світі добігає кінця

В рамках прецеденту модальності «Єдності на користь миру», Генеральна асамблея ООН провела надзвичайну спеціальну сесію. Усвідомлюючи неспроможність Радбезу виконувати свої першочергові обов’язки – підтримувати міжнародний мир і безпеку – 2 березня 2022 року ООН ухвалила резолюцію A/RES/ES-11/1.

Примітним є те, що ця резолюція була підтримана переважною більшістю у 141 країну, що набагато більше необхідних двох третин, і лише 35 країн утрималися.

П’ять голосів проти були від самої росії та її колег-диктатур: її співучасниці Білорусі, яка також потрапила під санкції, Північної Кореї, Еритреї та Сирії.

Ця резолюція стала голосним докором російській федерації та її режиму на чолі з президентом володимиром путіним, а також її спільниці Білорусі. У найжорсткіших формулюваннях у цій резолюції засуджується агресія рф проти України, яка порушує Статтю 2 (4) Статуту ООН.

У ній перераховуються заходи, які має вжити росія, зокрема, негайне припинення застосування сили проти України та утримання від будь-яких подальших незаконних погроз застосуванням насильства проти будь-якого з членів ООН.

Згідно з резолюцією, росія повинна негайно, повністю та без жодних умов вивести свої військові сили з усієї території України в її міжнародно-визнаних кордонах.

Вона також вимагає від сторін дозволити безпечний та вільний прохід до місць за межами України, а також сприяти швидкому, безпечному та безперешкодному доступу до гуманітарної допомоги для тих, хто потребує її в Україні.

Та все ж росія та її президент-негідник зухвало продовжують та посилюють цю відверто невиправдану війну.

Це – яскравий доказ того, з якою абсолютною зневагою він та його уряд ставляться до світової спільноти.

Ще важливіше, це доказ системного презирства, яке він та, через нього, російська федерація демонструють до Статуту ООН, Загальної декларації прав людини і верховенства права, включаючи Женевську конвенцію та зобов’язання росії за договорами.

Постійне недотримання вже в сотий раз режиму припинення вогню для гуманітарних коридорів, які узгоджують її власні командири, є свідченням того, що сьогодні росії взагалі не можна довіряти. Тому немає підстав проводити будь-які переговори, адже довіра до росії повністю зникла.

Хоча згідно з думкою Міжнародного суду ООН (1962) «примусові дії» належать до виключної компетенції Радбезу ООН, Генасамблея має право створювати миротворчі сили. ООН повинна негайно це зробити.

Вона повинна зібрати «коаліцію готових» та розробити і розгорнути адекватно озброєну миротворчу операцію, скориставшись уроками та найкращими практиками минулих операцій.

Це не обов’язково має бути операція НАТО як така, але члени НАТО могли б взяти в ній участь. Захочуть вони це чи ні, але інші європейські, нейтральні, країни (наприклад, Австрія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія) та неєвропейські країни, такі як Австралія, Єгипет, Бразилія, Індія, Ізраїль, Японія, Південна Африка, могли б це зробити.

Ця операція має передбачати повітряне прикриття, яке зможе захистити доставки гуманітарної допомоги, захистити цивільних та мирне пересування, евакуацію та, пізніше, репатріацію тих, хто наражається на найбільшу небезпеку.

Повітряне прикриття повинно мати ширший мандат на захист, ніж у прецедентних Охоронних сил ООН (UNPROFOR), розгорнутих під час війни в Боснії, чиї правила застосування обмежувалися лише захистом конвоїв з допомогою, а не цивільних, які опинилися в облозі.

Насправді, зважаючи на обсяг резолюції ООН, в якій Україна згадується в рамках її міжнародно-визнаних кордонів, ця миротворча місія повинна мати повноваження для того, щоб зрештою включити Донецьку та Луганську області на Донбасі та Крим.

Вона повинна мати повноваження діяти в якості сили роз’єднання, щоб поступово збільшувати фізичне розділення сил противників та дати можливість повністю вивести всі військові сили вторгнення росіян.

Вона повинна сприяти виконанню Мінських угод та заохочувати сторони до конструктивної співпраці у відповідних міжнародних форматах, включаючи Нормандський формат та Тристоронню контактну групу, для їхньої повної імплементації.

ООН повинна різко відкинути як повністю неприпустимі апокаліптичні ядерні погрози президента путіна, який сьогодні перетворився на парію та корумпованого воєнного злочинця. Україна через свого героїчного Президента Зеленського просить про безпольотну зону. Те, що НАТО відкинув це прохання, повинно розглядатися як те, що НАТО відкинув своє колективне втручання, а не саму ідею.

Дійсно, для інших країн, які не є членами НАТО, та для самої ООН поступитися перед цими погрозами було б жахливою відмовою від свого морального та юридичного обов’язку.

Скоріше обов’язок захищати принцип дає достатні підстави для його застосування.

І хоча в минулому гуманітарні втручання виправдовувалися в контексті різних ситуацій, цей принцип зосереджується лише на чотирьох масових жорстоких злочинах: геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та етнічні чистки.

З’являється все більше свідчень того, що росія масово бомбить цивільні цілі (центри міст, адміністративні будівлі, електростанції, порти, цивільні фабрики, школи, лікарні, житлові будинки, магазини та іншу цивільну інфраструктуру), а путін постійно це демонструє та постійно цим погрожує.

Поки що ця війна, яку розпочала одна людина, і яку ведуть багатотисячні сили вторгнення, змусила понад два мільйони цивільних українців, переважно жінок та дітей, тікати за кордон в пошуках безпеки.

Це доленосна ситуація для ООН. Вона або врятує мир у світі, або зникне в горнилі Третьої світової війни.

Маючи в руках резолюцію Генасамблеї, яка рішуче засуджує росію та містить конкретні приписи, Генсек ООН Антоніу Гутерреш повинен відчувати, що він має повноваження в імперативному порядку створити глобальну коаліцію для запровадження безпольотної зони за допомогою широкої миротворчої операції, яка дасть змогу припинити вогонь та виконати обов’язок організації щодо захисту.

В іншому випадку, не буде жодних шансів добитися хоч якогось успіху у подоланні інших глобальних викликів від гендерної рівності до продовольчої безпеки, від прав людини до інклюзивного урядування, та від зміни клімату до відновлення після пандемії для досягнення цілей сталого розвитку.

Значна частина відповіді пов’язана з фундаментальними змінами в москві та виходом росії з іноземних територій, поверненням до верховенства права і виконання нею всіх своїх міжнародних зобов’язань, адже це також стане найкращою гарантією власної безпеки і прогресу росії".

Френсіс М. О’Доннелл.

(Посол (у відставці) Френсіс М. О’Доннел (1954 р.н.), громадянин Ірландії, працював за кордоном як міжнародний дипломат на вищих представницьких посадах в Організації Об’єднаних Націй. Його останньою посадою в ООН була координація діяльності системи ООН в Україні, 2004-2009 роки. Згодом він був послом Суверенного Мальтійського ордену в Словаччині до 2013 року, відтоді він продовжує працювати в мережах світових лідерів і громадянського суспільства, які просувають багатосторонність).

Фото Getty Images