Восени минулого  роки частина вітчизняного політикуму намагалася привернути увагу до можливого перенесення дати чергових президентських виборів із березня на травень чи навіть червень.

Далі була невдала спроба перенести ці вибори через запровадження воєнного стану, коли, за фактом,  не було проведено вибори в тих об?єднаних територіальних громадах, де правлячу, але не конституційно визначену коаліцію БПП - НФ та уламків ПР (в числі груп «Воля народу» та «Відродження» й частини позапартійних мажоритарників) очікувала гучна поразка. На разі, маємо дату виборів президента 31 березня 2019 року.

Чи не задумувалися ви, а чому вибори у нас призначають на останню неділю того чи іншого місяця?

А чому б президентські та парламентські чи навіть місцеві вибори не проводити в третю неділю того чи іншого місяця? Відразу після того, як в проміжку 20-25 числа кожного місяця сплачуємо, зокрема, корупційний податок на користь приватних та державної монополій з постачання газу, електроенергії, води, тепла чи вивезення сміття.

З огляду  на те, що першими будуть президентські вибори, то чому б не оцінювати кандидатів, серед іншого, з точки зору гарантування наших конституційних прав (ст. 102 Конституції України: "Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина").

І ще загадаємо ст. 48.:  «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Критерії оцінки такого рівня є чітко визначеним в міжнародно-правовому порядку та повинно забезпечуватися їх виконання в Україні.

У відповідь на таку поставку питання відразу чуємо, що «Президент не відповідає за тарифи», «обираємо Верховного Головнокомандувача, а не тарифи» чи  «Зниження тарифів – це популізм» та інші прояви примітивних маніпуляцій …

Чому називаю подібні висловлювання маніпуляціями?

Так, безумовно, Президент України безпосередньо не встановлює/змінює тарифи, але п. 15 ст. 106 Конституції України чітко визначає, що саме він : «зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності».

«Зменшити тариф на вітчизняний газ в 2 рази», «справедливі тарифи», «економічно обґрунтовані тарифи» тощо - це результати відповідних  правових дій з реалізації конституційних обов?язків Президента України.

Чи хтось пригадає, щоб Президент України Петро Порошенко впродовж 2014-2019 рр. вчиняв дії у порядку п. 15 ст. 106 Конституції відносно постанов КМУ щодо підвищення тарифів? Можливо, я не надто ретельно моніторив?

До речі, щодо вчорашньої, безумовно, важливої події вступу в дію конституційних змін щодо стратегічного курсу ЄС та НАТО. Одним із пріоритерів ЄС була й залишається боротьба з монополізмом, особливо в енергетичній сфері.

Чи можна поцікавитися у апологетів «Геть від Москви» й одночасно захисників тарифів від НАК «Нафтогаз України» та їх партнерів-олігархів, а які конкретні рішення на виконання Угоди про Асоціацію з ЄС, зокрема,  протидії енергетичному монополізму за останні чотири з половиною років було реалізовано? Номінальне розділення у платіжках послуг на постачання та саму вартість газу чи електроенергії, при зростанні тарифів, тільки й всього!

Бракує політичної волі чи існує фінансовий інтерес? Чи одне й інше, фінансово-політична зацікавленість Ахметова, Фірташа, Коболєва та інших, попри медіа- та навіть  правові війни між собою, у переобранні на другий строк  чинного Президента України Петра Порошенка як гаранта збереження та розширення їхніх НЕКОНСТИТУЦІЙНИХ прав та свобод.

Фото - job-sbu.org.