Львівську бригаду територіальної оборони намагаються дискредитувати через відступ на Харківщині. Однак підрозділи були неукомплектованими і їм бракувало важкого озброєння, хоча керівництво бригади неодноразово просило про підсилення

Про це в інтерв'ю "Українській правді" розповів колишній командир 125-ї бригади Артур Горбенко.

Проти Горбенка та інших керівників бригади було відкрите кримінальне провадження. Командирів звинувачують, що вони "не організували належним чином оборону позицій на кордоні Харківської області та РФ, що призвело до втрати вказаних позицій, військової техніки та особового складу підрозділу".

Як переконує сам Горбенко, керівники бригади неодноразово надсилали до вищого керівництва запити на посилення. 

"Постійно надсилали заявки на поповнення людей, озброєння, боєприпасів. При цьому ми вказували, що рішення, які ми приймаємо, нереально було виконати наявним комплектом сил та засобів. У березні я писав рапорт, що штатна структура 125-ї ТрО у складі Сухопутних військ не відповідає тим завданням, які на неї покладаються. Тобто формально ми увійшли до складу Сухопутних військ, по актах нас прийняли, але нічого ні в штаті, ні в забезпеченості у нас не змінилося", – зазначив генерал-лейтенант. 

Він також розповів, що рік тому, коли заходили на Харківщину, то в його підпорядкуванні було шість батальйонів, а коли почався наступ, то було лише чотири, бо батальйони почали відводити, не зважаючи на інформацію про те, що ворог створює наступальне угрупування. 

За його словами, ділянку, шириною в 44 км (по передньому краї 54 км), обороняли 4 батальйони, що були ще й не повністю укомплектовані. Підрозділи перевели на Харківщину після того, як вони зазнали втрат під Кремінною та Бахмутом. Крім того, ці батальйони були фактично були без тяжкого озброєння.

"Єдине, що було в нас на посиленні – це п'ять гармат і три танки. Це одна гармата, яка мала закрити 10 км, і один танк, який мав закрити 15 км. Батальйони робили все можливе і неможливе. Але втримати фронт, коли в тебе 6–8 людей на кілометр – просто нереально", – наголосив Артур Горбенко.
Він каже, що звинувачення в тому, нібито 125-та бригада надто швидко відступила – безпідставні. В перший день, за словами генерала, прориву не було – захисники відійшли на 3-4 км в межах району оборони, де була підготовлена друга захисна лінія. 

"На бригаду навалили все! І "дали противнику прорватися в напрямку Вовчанська", і "кинули позиції та втекли". З'явилися вкиди, які дискредитують не тільки керівництво, а і всю 125-ту бригаду. Тим паче нам приписали проблеми Вовчанського напрямку. А це не була зона моєї відповідальності", – розповів він. 

Крім того, Горбенко каже, що львівська ТрО не отримала належної підтримки від інших підрозділів. 

"42-га бригада стала на другий рубіж за моїми бойовими порядками. Починається повномасштабний наступ. 125 бригада, умовно кажучи, стікає кров'ю, десь втрачає позиції, відходить, маневруючи, можливо, десь ще якісь моменти відбуваються. Протягом першої доби 42-га бригада, яка стояла за нами, не допомогла нам ні своїми механізованими, ні танковими підрозділами. Була лише артилерійська допомога. І тільки на другий день, 11 травня, коли почалася битва за село Лук'янці, до нас долучилися підрозділи 42-ї бригади", – зазначив екскомандир 125-ї бригади.

Він відкидає звинувачення у тому, що неналежно підготував оборонні споруди. 

"Можливо, люди очікували на передньому краї довгострокові бетонні споруди. Але це просто неможливо було зробити. Коли ми зайшли, робити бетонні споруди вже не було змоги – будь-яка техніка знищувалася артилерією чи FPV-дронами, "Ланцетами". Тому ми рили руками. В мене ж по штату навіть інженерно-саперних підрозділів не було. Без спеціальної техніки, без нічого, просто солдат з лопатою. Що могли, те й робили", – розповів Горбенко. 

Загалом генерал-лейтенант не вважає відступ військових своєю помилкою чи правопорушенням.

"Чомусь наше старше військове керівництво вимагає оборони за принципом "ні кроку назад". Можливо, є моменти, де так і треба, але ми забуваємо, що є такий вид маневру як відхід. Це не покидання позицій. Це ситуація, у якій командир на певному етапі бою вирішує зберегти людей і відійти на більш підготовлений рубіж. Він відходить, зупиняє противника на певному рубежі й готує умови для проведення контратаки та відновлення рубежу. Чомусь у нас відхід – це вже кидання позицій, кримінал", – підсумував Горбенко.