28 лютого –1 березня безсмертним "Двом кольорам" сповнюється 55!!!

Про це на своїй сторінці на ФБ пише журналіст Михайло Маслій: "Високосний 1964 рік. 29 лютого. Київ. З’їзд комсомолу України. Серед обраних у Верховній Раді УРСР (тоді парламентську залу використовували для компартійних та молодіжних зібрань) сидять і нудьгують композитор Олександр Білаш і поет Дмитро Павличко. Роздивляються навкруги, вишукуючи вродливі обличчя українських красунь-делегаток. Раптом погляд Білаша на мить зупиняється від побаченого: попереду сидить красиве Боже створіння з накинутою на плечі хусткою. На чорному тлі  червоні троянди, такі яскраві, що виїдали очі!

"Бачиш оту жіночку? – спитав він Павличка. – Дивись, яка хустка – червоне і чорне…”. ”Червоне – то любов, а чорне – то журба”, — відповів експромтом Дмитро Васильович.

Ось так народилася головна пісня їхнього творчого тандему, яка облетіла світ, стала улюбленою та рідною для вже не одного покоління українців.

Дмитро Павличко: ”З Олександром Білашем пощастило у 1964 році написати нашу головну пісню ”Два кольори”, яку КДБ вважало за гімн ОУН”.

"Два кольори" – монолог вірного сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити свою любов і вдячність рідній матусі, щоб висловити подяку за її любов і турботу.

Павличкові вдалося у невеличкому за розміром творі вмістити все життя: від того часу, коли він ”малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами”, до того, коли йому ”війнула в очі сивина”.

Та на всіх життєвих дорогах супроводжувала сина вишита материнська сорочка, захищала його, додавала сил, наснаги у важкі часи.

Білашеві у трьох хвилинах музики вдалося дібрати ті акорди, які філігранно додали твору безсмертного звучання. Відтак на геніальний вірш народилася геніальна музика.

Пісня ”Два кольори” своєю ліричністю, задушевністю, теплом і мелодійністю стала народною, її люблять і любитимуть завжди. Вона є справді українською. За духом, за суттю нашою. Її важко перекласти іншими мовами, адже сорочка-вишиванка, оберіг – це споконвічні українські традиції, народні символи. Хоч яка у нас широка гама кольорів у вишиванках, але переважають у них два кольори: червоний (”то любов”) і чорний (”то журба”). Саме з таких почуттів, як любов і щастя, сум і журба, радість і печаль, складається людське життя. І вони життєво поєднуються та переплітаються, як червоні і чорні нитки на рідному до болю маминому вишитті...".

Лариса Остапенко-Білаш: "Сашко, як справжній митець, писав не заради грошей. Пісні для нього були тим, без чого він не міг дихати. Хто би міг і може оцінити вартість “Двох кольорів”? Якби захищалися права автора, навіть за одну пісню він міг би отримувати величезні гонорари. Я вже не кажу про його першу пенсію в розмірі … 50 гривень. Але ми жили, як і всі інші… Нагороди його ніколи не псували. Він ніколи не вдягав своїх орденів і медалей. Навіть спокійно сприйняв найвищу відзнаку — Героя України. А щодо “Двох кольорів”, то перші претензії до неї на худраді були такі: “Як це так: людина прожила життя в комуністичному суспільстві і нічого не надбала? Везе зі собою “лиш згорточок старого полотна”?“ Її не прийняли, і лише коли на урядовому концерті пісню виніс у люди Дмитро Гнатюк, аж тоді змогли записати на радіо.

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку Мати вишила мені
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори.
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
В червоному — любов, а в чорному — журба...
Тепер не важливо, хто першим і які пісні Сашка виконував. Усі — молодці. Хоч найбільше співав Анатолій Мокренко. Дмитро Михайлович Гнатюк був у фаворі і брав лиш відбірні зерна з доробку Олександра Івановича. Кожному за зроблене низький уклін і глибока шана".

Дмитро Павличко: "Не могла мене не ощасливити своїм дивовижним виконанням ”Двох кольорів” і Квітка Цісик. Не знаю, як це сприйняв Сашко Білаш, але мені котилися сльози. Сльози радості. Справді, через стільки років з дня написання нашої пісні я знову відчув себе щасливою людиною. Почув ”Два кольори” з чистесенького, як гірське повітря чи джерельна водиця, Квітчиного голосу в кінці 1980–их. З наших виконавців ніхто так не передав задуму авторів, як вона. Адже співала не лише голосом, а й духом своїм. Живучи стільки років далеко від батьківщини, Квітка зуміла зрозуміти і передати нашу пісню якнайкраще. Досить вдало її, вслід за Цісик, заспівав і Василь Зінкевич".

Дмитро Павличко: "Дмитро Михайлович Гнатюк був у фаворі, йому більше прощали, більше, звісно, й дозволяли. Ось він записав її на радіо до ”Жовтневих свят”, тобто до 7 листопада того ж 1964 року. І весь світ почув ”Два кольори” з його голосу і його подачі. Пісня досить швидко полетіла за океани і моря. Її співали в Канаді, Америці, Аргентині, Австралії. Всюди...".

Дмитро Павличко: "З наших виконавців ніхто так не передав задуму авторів, як вона. Адже співала не лише голосом, а й духом своїм. Живучи стільки років далеко від батьківщини, Квітка зуміла зрозуміти і передати нашу пісню якнайкраще. Досить вдало її, вслід за Цісик, заспівав і Василь Зінкевич".

Фото - з "Творець незабутніх шедеврів", Л. В. Любарська, на фото - український композитор, народний артист УРСР О. І. Білаш (праворуч) і поет Д. В. Павличко за роботою. Київ, вересень 1987 р. Автор зйомки Ю. П. Мосенжик. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 0-213139.