Належу до тих громадян, які за результатами голосування на минулорічних президентських виборів опинилися у меншості. Не приховую розчарування, але категорично не сприймаю образ на адресу нашого народу, який, як багато-хто пише, зрадив українській ідеї. Причому, хочу звернути увагу, що В. Зеленського підтримало менше 50% від усього числа громадян, які мають право голосу. Ще один суттєвий момент: не менше 20% мешканців нашої країни стабільно і принципово не підтримують державний статус України і фактично ніколи не приховували цього.

То чи дійсно була зрада? Український народ є постгеноцидним. Він пережив такі катаклізми, після яких багато інших народів, навіть великих і культурно розвинутих, взагалі зійшли б історичної арени. Але попри величезні людські і морально-культурні втрати українці все спромоглися здобути незалежність на поч. 90 х років, двічі піднімалися на масові протести у 2004 та 2013 роках. Але кожних народ за результатами революційних виступів очікує створення необхідних умов життєдіяльності в різних сферах. А що вийшло? У 90-ті роки практично усім майном заволоділи люди, які взагалі не ідентифікували себе з Україною, а після останнього Майдану, замість очікувань покращення з соціальною і правою справедливістю, – ліберально-цинічна політика тотального зменшення соціальних видатків, збільшення тарифів та зарплат дискредитованих високопосадовців, зменшення робочих місць, руйнування вищої школи і науки та ін. І це на фоні незадоволення інших вимог Майдану. Тому, як постійно застерігав, відбулось відторгнення соціально-економічних інтересів широкого загалу та чинної влади. І завжди буде відбуватися при неадекватній політиці.

Іншим важливим чинником, який визначив результати голосування, стали інформаційні маніпуляції та зомбування громадян через цілеспрямоване формування різних деструктивних смислів, особливо щодо потреби в «нових ліцах». Це стало результатом повного контролю над інформаційним простором, особливо телебаченням, з боку антиукраїнських та ліберально-космополітичних середовищ.

Отже, результати голосування – це не зрада, а своєрідний протест на фоні підступних інформаційних і політичних технологій. Які наслідки виборів? Це прихід до влади непрофесійних людей, зовсім віддалених від української державницької ідеї. Але твердження про те, що до влади прийшли агенти Путіна і Кремля є наївними та безпідставними. Теперішній президент – це дійсно проект, але зовсім інших космополітичних середовищ. Тому загалом зміни геополітичного курсу не відбулося. Так само як і безпосередньо проросійського реваншу, але поступки путінському режиму чи здача певних державних інтересів є, на жаль, реальними через дикий непрофесіоналізм та наявність в оточенні президента проросійськи орієнтованих людей.

Інші загрози пов’язані з непрофесійною політикою в галузі економіки, які ще більше поглибили деіндустріалізацію України, а через прийняття немудрого закону про продаж землі можуть завдати удару по сільському господарству.

Але в сучасних умовах чи не найбільше турбує інше, а саме те, як звужується середовище українських патріотичних національно-демократичних та націоналістичних сил. А також і сфера їхньої підтримки. Причому відносини між ними жахливо-антагоністичні. І водночас зростають рейтинги відверто проросійських сил. Тому рівень підтримки Медведчука на сьогодні є значно вищим, ніж, наприклад, в П. Порошенка чи Ю. Тимошенко. А якщо до рівня підтримки Медведчука долучити середовище підтримки Шарія та інших проросійських політиків, то ситуація стає вкрай тривожною. Йти на вибори маленькими групками, які набирають менше 1% голосів – на сьогодні просто безвідповідально. Тому потрібне переформатування українського патріотичного партійно-політичного середовища, але без участі різних штучних проектів, результатом чого стало б створення двох-трьох потужних українських національно-демократичних чи національно-консервативних партій, здатних набирати 25-30% голосів.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка.