На виборах до ВРУ чинному Президенту доведеться боротися не лише проти демократичної та проросійської опозицій і «Слуги народу», але й проти прем’єра-земляка.

Іронія долі. У першому турі Президент Порошенко вибудував боротьбу за другу каденцію на жорсткому протиставленні себе ретельно вималюваній штабом збірній «агентів Кремля» та уявному рецидиву агресії. У другому турі – трансформував її у «бій із тінню» Путіна. Однак, навіть формально визнавши поразку, риторики так і не змінив: оголосив, що й надалі боротиметься зі спробами «реваншу». А проте вже наступного дня, виступаючи з балкону Банкової, ще чинний Президент оголосив власний план реваншу: ми повернемося сюди на наступних виборах. До того ж, не виключив, вже через рік…

Забуваючи, що ані історія незалежної України, ані новітня світова історія практично не знають випадків, аби президента, що втратив свою посаду, обирали знову. За винятком, хіба, ненависного українцям Путіна. Але ж Україна – не Росія! І це визнав навіть Л. Кучма, якому таки вдавалося двічі поспіль перемагати на виборах Президента….   

Про «Титанік», щурів та «вінницьке дербі»

Пафосно оголошуючи новий «хрестовий похід» – за  все ті ж «Армію, мову й віру», але вже до парламенту, П.Порошенко не врахував ще дуже багатьох важливих «але». Насамперед того, що на виборах до Верховної Ради другого туру не буде, і той, хто не здолає прохідного бар’єру, залишиться за ворітьми великої політики на довгих чотири роки.

По-друге, на цих виборах йому доведеться боротися не лише із партією В.Зеленського, якого він та його штаб й досі називають головною загрозою реваншу (а до другого туру настільки недооцінювали, що запевняли: він нам не заважає, бо відбирає голоси лише у кандидатів-представників протестного електорату, і, насамперед, у Ю.Тимошенко та  А.Гриценка). Так от, цього разу, як і в першому турі, доведеться мати справу також із щонайменше двома лавами системної опозиції: як демократичної парламентської («Батьківщина», «Самопоміч», Радикальна партія Ляшка), і наразі позапарламентськими «Громадянською позицією» Гриценка, «Силою і честю» Смешка , «Свободою», «Укропом», так й ідеологічно та ментально опозиційними «Опоблоком» та «За життя» Медведчука-Бойка – справжніми, а не уявними агентами впливу Кремля, що, як засвідчив перший тур, мають сумарну підтримку, цілком співставну із БПП.

По-третє, перш ніж будувати плани підвищення рейтингу на тлі потенційного розчарування новообраним «недосвідченим» Президентом, варто підрахувати, так би мовити, власних «курчат». Бо від тих 12-14% рейтингу БПП, які засвідчували соцопитування напередодні президентських виборів, мають намір відламати достатні для проходження у парламент кусні ще як мінімум дві колишні команди недавніх друзів та соратників П.Порошенка.

З одного боку, ще до виборів президента заявив про такі амбіції Віталій Кличко, який раніше «влив» у президентський блок свій «Удар». З іншого боку, у пошуках «запасних аеродромів» БПП покидають все нові й нові депутати. І врешті, третього, мабуть, найболючішого удару зсередини завдало рішення піти до парламенту із власною партією «найжирнішого щ…а» нинішнього владного "Титаніка" – чинного прем'єр-міністра Володимира Гройсмана…

І справа тут не у «несподіваності» отакої «зради», як вважають найпалкіші прихильники чинного Президента, земляка та колишньої креатури П.Порошенка. Цей крок Гройсмана був цілком прогнозованим і готувався достатньо довго, аби не залишитися непоміченим Банковою. Ба більше, свого часу прем’єр, який розпочав підготовку до «автономного плавання» більш ніж рік тому – за півтора року до парламентських виборів – мав  щонайменше два «китайських попередження».

Від «великої надії» до «найбільшої помилки» Порошенка

Скоріш за все, як і у випадку із президентськими виборами, П.Порошенка підвела явна недооцінка серйозності «хвороби росту» потенційного суперника в особі колись найближчого соратника. І, до слова, не вперше. За три роки свого урядування Гройсман, який свого часу відібрав у Яценюка не лише сам Кабмін, але й титул наймолодшого в історії незалежної України прем’єр-міністра, зумів пройти шлях від "великої надії" президента до його "найбільшої помилки", від слухняного виконавця до політичного конкурента.

Нагадаємо, квота БПП в уряді на момент його формування складала не лише більшість, достатню для прийняття будь-яких рішень, але майже дві третини міністрів. Тож Порошенко розраховував, що рішення Кабміну будуть лише формальним затвердженням рішень #УрядуПорошенка. Та вже невдовзі голоси на засіданні уряду ділилися порівну, а вирішальним став голос прем’єра. Після того ж, як тоді міністра фінансів, а нині – члена команди В.Зеленського О. Данилюка «прибрали» з-за столу, президентська команда вперше опинилась у формальній меншості: 10 членів уряду проти 11. Не врятувало ситуацію навіть екстрене створення Міністерства у справах ветеранів, яке очолила екс-прес-секретар Порошенка Ірина Фріз: призначення міністром фінансів Оксани Маркарової відновило більшість за прем’єром Гройсманом.

Та й відповідати на критику міністрів прем’єр навчився не лише словами: від службових перевірок, як у випадку з Омеляном, до публічної кампанії за відставку, як у ситуації зі згаданим екс-міністром фінансів. Дався, вочевидь, взнаки, неабиякий особистий досвід: адже Гройсман іще 16-річним парубком, одразу по закінченні школи, був призначений комерційним директором приватного малого підприємства, а через три місяці – й знаного вінницького ринку «Юність»!

Та й зараз, поки Президент виступає з полум’яними промовами перед своїми штабістами, прихильниками, нардепами БПП і міністрами, В.Гройсман завершує зосередження контролю над головними джерелами надходжень до бюджету – податковою та митницею – протягуванням на посади їх очільників заступників тієї ж Маркарової – Верланова та Нефьодова…

А ще раніше, напередодні другого туру,  поки кандидати у Президенти обмінювалися звинуваченнями напередодні другого туру, вулиці столиці й решти міст України тишком-нишком почали наводнювати біл-борди із хештегом #урядгройсмана, ще рік тому розкрученим у соцмережах. І цього разу їх вже не намагаються видати за «соціальну рекламу», як рік тому, а, як і півроку тому, цілком офіційно оплачують з держбюджету. Рекламуватимуть «хід реформ уряду Гройсмана і досягнення в цій сфері» з розмахом: із квітня по липень, у всіх 23 обласних центрах, і на 13,38 млн гривень! Бюджет стерпить – і не таке терпів заради так і недосягнутої перемоги Порошенка. Усе – задля того, аби ще до офіційного оголошення результатів прем'єр міг заявити, що візьме участь у виборах до Верховної Ради із… новою політичною силою. Бо «я не хочу бути статистом в наступному політичному сезоні, хочу бути активним, боротися за ідеї та їх впроваджувати".

А відтак, зауваживши, що «люди обирають владу не для того, щоби кожна гілка влади ставила одна одній палиці в колеса, а щоб знаходити правильні рішення для розвитку країни», запевнити, що відтепер "все буде залежати від… консультацій, проведених між мною, Президентом України і парламентом".

А що два Володимири – Гройсман та Зеленський – й справді вміють не лише уникати палиць в колеса один одному свідчить хоча б той факт, що один із провідних членів Зе-Команди ще напередодні Нового року знімав 6 рекламних роликів про «досягнення» прем’єра за 1,91 млн грн. із бюджету. Тож невдовзі П.Порошенку, опинившись випадково у дружній компанії цих двох тезок, тільки й залишиться, що бажання загадувати.

Тим більше, коли збагне, що масовий «губернаторопад», започаткований вже вранці 22 квітня  голова Львівської ОДА О. Синюткою, який забезпечив йому унікальний у масштабах усієї України результат, і підхоплений очільниками інших областей, позбавляє його «шансу останньої надії» – ретельно виплеканого роками адмінресурсу. Натомість передаючи його в руки суперників на парламентських виборах, новообраному Президенту та чинному прем’єрові, кожен із яких зацікавлений завести у Верховну Раду власну потужну фракцію. І, зважаючи на відповідні заяви Гройсмана, з одного боку, та уникання Зеленським критики уряду (в усьому – від курсу гривні до провалених реформ – наразі винен чинний Президент), – не проти створити разом коаліцію, а відтак – і новий уряд. Вже без П.Порошенка та його команди, наразі зосереджених на тому, із кого формувати виборчий список, та як протягнути у Раді «правильний» варіант законопроекту про імпічмент, які вони стільки років тримали у найглибших шухлядах…

Остап ЛЕВЧИЧ.