Софія Ротару: „Такі пісні як „Черемшина” безсмертні — бо вони живуть в серці нашого народу” В травні 2020-го українському супершлягерові „Черемшина” сповнюється 55 років!

Усе почалося у буковинських Вашківцях. До рідного краю з далекого Казахстану, після важкої та виснажливої праці, інвалідом другої групи повернувся додому Микола Юрійчук. Полюбляв чоловік писати вірші: у непрості життєві хвилини, сповнені тривоги та ніжності, все нові і нові рядки лягали на папір. А одного з них влітку 1964–го заніс своєму приятелеві Василеві Михайлюку, який мав потяг до музики. „А подивися, Василю, може, щось з тих слів у тебе народиться”, — сказав композиторові поет. Проте віршеві, який стане піснею з пісень, облетить весь світ і її полюблять українці, як найріднішу, судилося рік пролежати в шухляді. Лише у травні 1965–го квітуча природа пробудила Михайлюка, який в той час різав луговиння. Чимдуж побіг до хати, взяв інструмент, зіграв, а потім швиденько написав мелодію на папері. Так народилася ”Черемшина”. Окрилений, покликав свого співавтора — і вперше прозвучала вона в Михайлюковій оселі, а виконували її дуетом: поет і композитор. А потім хто лише не виводив дивовижну мелодію і проникливі слова „Всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина...”: Іван Козловський і Софія Ротару, Квітка Цісик і Олександр Малінін. Лише у Вашківцях її співали Чингіс Айтматов і Платон Майборода, Олесь Гончар і Анатолій Солов’яненко, Микола Бажан і Дмитро Гнатюк…

Вірш „Черемшини” рік пролежав у шухляді...

Мальовничі Вашківці розкинулися на правому березі річки Черемош та його притоці Глибочок, за 32 кілометри від районної Вижниці і за 37 — до Чернівців. „Лиш перейдеш Черемош, природа вже сама співає. Вона надихає і надихала всіх: Степана Сабадаша, Левка Дутковського, „Смерічку”, Володю Івасюка, Софію Ротару, Лілію Сандулесу, Назарія Яремчука”, — казав знаменитий вашківчанин Василь Михайлюк.
Ось ця буковинська краса надихнула Миколу Юрійчука влітку 1964 року написати вірш. Мав він довгу назву за першим рядком „Всюди буйно квітне черемшина”. Перше, що подумалося: „Треба занести Василеві”. Михайлюк тоді працював керівником духового оркестру і хору Вашківецького міського Будинку культури і пописував свої мелодії. Їх обох не випадково єднала доля, приятелювали і розуміли один одного з півслова. Обидва мали болячки, обидва були інвалідами (Михайлюк, до слова, переніс чотири інфаркти та інсульт). Справжня творчість — величезні муки. І найкраще та найдорожче народжується з болю. Якщо тебе не запекло, не заболіло — ти не відбувся як істинний митець. Але їх єднала пісня. І така народилася!
Хоч вірш рік пролежав у шухляді місцевого композитора, настав і його зоряний час. У травні 1965–го Василь Пилипович пішов до Черемоша, щоб нарізати луговиння (хотів облупити його і зробити каблучки для квітів, які росли біля хати). Коли підійшов, побачив буйне цвітіння черемшини (або черемхи) і, як на замовлення, в нього вирвалася музика для початку: ”Всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина...”
Вже нічого не різав, а — скільки мав духу — побіг додому. Сів за піаніно і відразу дописав до кінця. Швидесенько все, щойно народжене, занотував на папері. „Миколин вірш мав довгу назву — ”Всюди буйно квітне черемшина”. Взагалі, текст був зовсім не пісенним, — визнавав композитор. — Про наголоси взагалі не було мови, розмір складів не сходився. Та й останній куплет я викинув.

Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.

Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу, вбралася калина.
Вівчара в садочку, в тихому куточку,
Жде дівчина, жде.

„Ми з мамою стояли під дверима і слухали, як народжується пісня, — пригадує донька композитора Лідія. — Тато потім казав, що йому здалося, ніби то не черемшина, а наша мама у весільному вбранні йде назустріч”. Першими слухачами були рідні композитора. А невдовзі прибіг й Микола Юрійчук. І співали в дуеті „Черемшину” (так назвали нову пісню) з десяток разів поспіль її співавтори. Тішилися і пишалися один одним, немов діти.
Наступного дня на репетиції хору Вашківецького міського Будинку культури відбулося прем’єрне виконання. Просто і від душі, скромно і щиро співала „Черемшину” солістка хору Ніна Нечипоренко, яка працювала залізничним касиром у Сторожинці Чернівецької області. А потім їй крила дав буковинський самородок Дмитро Гнатюк.
„У тому ж 1965 році ми з хором поїхали до Києва на святкування 25–річчя возз’єднання Буковини з радянською Україною. Там ”Черемшину” почув Дмитро Гнатюк. Він же дав їй крила: завдяки йому пісня не знала кордонів і облетіла весь світ”, — згадував той час Василь Михайлюк.
І полетіла пісня з Гнатюкового голосу в усі світи, де живуть українці. Полетіла так високо, щоб ніколи більше не приземлятися чи канути в небуття. Твір став улюбленим усім нашим народом. З тих пір складно сказати, чи був бодай концерт, в якому би не виконував вічний шлягер Дмитро Михайлович: „Це пісня моєї душі. Я її завжди співав з таким задоволенням, з такою любов’ю...”
Полюбив ”Черемшину” славнозвісний Іван Семенович Козловський. Коли в парі з Василем Михайлюком на сцені Колонного залу в Москві виводив ”Знов зозулі голос чути в лісі, Ластівки гніздечко звили в стрісі...”, аж просльозився з радості і гордості за українських земляків.
А як витягував „А вівчар жене отару плаєм, Тьохнув пісню соловей за гаєм...” киргизький письменник Чингіз Айтматов! Співав він у дуеті з автором музики спочатку у Вашківцях, а потім — у прикарпатському селі Русові Івано–Франківської області, куди обидва у складі мистецьких делегацій були запрошені на відкриття пам’ятника геніальному українському письменникові–новелісту Василю Стефанику.
Найпроникливіше ”Черемшина” звучала у родовій оселі композитора у Вашківцях, де завжди найголовнішим гостем був Микола Юрійчук. Їхній шлягер неодноразово підспівував своїм проймаючим голосом автор іншого національного хіта ”Рідна мати моя, ти ночей не доспала...” композитор Платон Майборода. А скільки разів виконували її з Олесем Гончарем, який любив співати на повний голос. Не раз чула привітна Михайлюкова оселя і спів у дуеті з Дмитром Гнатюком і Анатолієм Солов’яненком. Справжні лицарі української пісні, вони ніколи не відмовлялися виступити з концертами перед вашківчанами, адже там мешкали обидва автори ”Черемшини”, яка мала неймовірний успіх. Достатньо було на концертах оголосити: ”Василь Михайлюк, Микола Юрійчук. ”Черемшина”, як зали вибухали шквалами оплесків…

Михайло Маслій, Фейсбук, 5 травня 2020 року.