Росія стоїть на порозі того етапу революції, коли кров'ю відповідають за кров, насильством - на насильство. Якщо цей поріг буде перейдено - почнеться реальна громадянська війна.

Про це на своїй стрінці у ФБ пише російський історик Андрій Зубов.

Продаємо переклад допису:

Мій вчорашній пост викликав схвалення одних, критику інших, що нормально. Але коли мене звинувачують в наївності, це саме по собі наївно.
Теорією революції я займаюся багато років. Щойно вийшла друком моя книга "Росія. 1917. Катастрофа. Лекції про Російську революцію" (Рипол-класик, 2019). Багато лекцій прочитав я і про революцію 1905 р. Багато обговорював ці теми з покійним Річардом Пайпсом, автором відомої тритомної Російської революції. Книги Берка, Токвіля і Карлейля про Французьку революцію завжди поруч зі мною. Я не тисну авторитетом. Я просто хочу сказати, що те, що я написав, - зовсім не наївність. Це програма до сьогоднішньої ситуації багатовікового історичного досвіду європейських революцій.

Наша нинішня ситуація ( в Росії) дуже нагадує саме повстання мас проти несправедливого режиму, що залишає в убогості і безправ'ї більшість співгромадян і привласнив собі право на багатство, суд і розправу. Це аж ніяк не ситуація, коли перемогла революція, -не 1793 року, не 1918-53, коли революція пожирала своїх дітей. Це ситуація, коли багаті і вдоволені верхи хочуть вберегти своє багатство від народу.

Перше, що необхідно для революції, це розкол в народі, коли частина його перестає вважати владу "своєю", "законною", "природною". Коли люди починають вважати або почитають розуміють (кому як завгодно), що їх "дурять". Цього не було в 2011-му, ні і в 2015 році. Але це є тепер. Це раптом оформилося влітку цього року на тлі, коли з весни 2018 року рейтинг влади щораз падає.

Друге. Низи не хочуть жити по-старому. Життя-буття стало безперспективно-жебраким. Тут важливі обидва слова. Коли бідні сподіваються на поліпшення свого життя завдяки зусиллям влади, то ця влада міцна. Ця надія нині зникла повсюдно у половини громадян, а то і більшості.

Третє. Влада не може правити по-старому. Ясно, що не може. Ігри в руській мір, Крим наш та інші різновиди ігор.ю коли підрять мізки, закінчилися. Люди перестають дивитися телевізор. Владі не вірять, і патріарху теж не вірять. Старі "м'які" методи себе вичерпали. Залишилася груба сила - вона в наявності на бульварах Москви, в Шієсе, в Єкатеринбурзі. Почалося залякування репресіями - терор. Поки - малий.

Четверте - і це як раз нинішній момент. Суспільство, зневірене у владі, починає домагатися своїх цілей спочатку мирним протестом. Є ще повага до законної сили поліції. Згадайте банкетну кампанію 1904 року, хід Гапона до Зимового, лютневі 1917 року демонстрації в Петрограді. Але влада після того, як вичерпала можливості ідеології, до мирного протесту починає застосовувати грубу силу.

І, тоді, п'яте - протест дуже скоро перестає бути мирним і завершується взяттям Бастилії, штурмом Тюїльрі, повстаннями по всій Росії з лютого-березня 1905 і повстанням солдат Петроградського гарнізону в останніх числах лютого 1917 року Розправи солдатів, козаків, поліції, пролита кров дуже швидко спонукає зневірених людей до дій у відповідь. Насильство породжує насильство ще більше. Це аксіома. І друга аксіома - в такій революції народ завжди перемагає владу, якщо допомогу старій владі не надасть якась потужна зовнішня сила - Росія в Угорщині в 1848 р, Росія ж в Сирії в 2015-17 рр., пруссаки під час Паризької комуни. Однак часто і в такому разу реставрація погано вдається - досвід тієї ж Франції.

Але це вже з області майбутнього.

Нині я можу констатувати, що ми стоїмо на порозі того етапу революції, коли кров'ю відповідають за кров, насильством - на насильство. Якщо цей поріг буде перейдено - почнеться реальна громадянська війна, якої я всією душею не бажаю.

Чи може бути альтернатива такій революції? Так, звісно. Але тільки за умови, що реальна влада від тупого придушення протесту, що вже почалось, перейде до широких реформ і не буде зупинятися, як зупинився Микола II в 1910-11 рр., а то й раніше. Тоді держава сильно зміниться, демократизація влади відбудеться, перерозподіл багатства відновить єдність суспільства і країна зможе розвиватися мирно. Це досвід Великобританії в XIX - початку ХХ століття, досвід звільнення Індії після Другої Світової війни. Рідкісний, треба зізнатися, досвід".