Культурне життя – це не лише залучення людей до розважальних заходів, а насамперед - створення умов для кожного мешканця реалізувати свій творчий потенціал. На жаль, у більшості громад цього не розуміють і працюють саме так.

Такого висновку дійшли експерти регіонального БФ «Резонанас» під час роботи над проєктом «Підхід, заснований на правах людини, у змісті та реалізації культурних політик України».

- Люди мають право і повинні вносити власні пропозиції щодо культурного життя в громаді, а також – можливість контролювати всі заходи у цій сфері. На жаль, це питання в більшості громад нівелюється навіть на законодавчому рівні: до стратегічних програм такі пункти не вносять, опитування людей, що саме їх цікавить, не проводять, – зазначила Олена Грабовська, керівниця проекту, під час його презентації у Львівському пресклубі.

Вона наголосила, що в сфері, яка стосується життя громади, необхідно змістити фокус із сфери надання послуг на сферу реалізації права:

- Зараз в Україні питання, чомусь, стоїть так: ми вам надаємо послуги – ви їх отримуєте. Але організація свят, фестивалів, ремонти будинків культури – це лише один, але далеко не єдиний аспект культурного життя. Законодавство України дає гарантії кожній людині задовольняти її культурні потреби й мати можливість розвиватися творчо. Україна також взяла на себе міжнародні зобов’язання з цього питання, тому потрібно виконувати вимоги Стратегії прав людини.

Олена Грабовська навела один з прикладів того, як на практиці повинні забезпечувати право людини на розвиток її культурних потреб.

- Під час опитування радниця голови однієї ОТГ розповіла таку історію: «У нас є переселенка з Донецької області, яка вийшла заміж за нашого кіборга. Він служив в АТО. І ця переселенка захотіла професійно займатися танцями. Стала приватним підприємцем, а ми, як місцева влада, всіляко допомагали їй з приміщенням, організацією цієї роботи. І зараз у нас є 4 групи дітей, 120 учнів, які активно їздять, беруть участь в різних конкурсах, і навіть за кордоном і дуже багато мають перших місць». На цьому прикладі ми бачимо, як людині, що належить до вразливої групи населення, громада допомогла здійснити свої право на реалізацію культурної потреби. У підсумку виграла сама ж громада, адже діти навчаються танцям, демонструють своє вміння за межами громади, а хтось із них обере у майбутньому фах хореографа. Саме такий підхід – розвиваючий, а не споживацький – і є правильним, коли йдеться про культуру, – наголосила вона.