Львівська співачка, бард Оксана Чухліб презентувала новий кліп на пісню «А я люблю мій Львів». У соціальних мережах відео шаленим темпом набирає популярності, тому ми вирішили розпитати Оксану про бардівську творчість, яка нині не вельми модна.   

- Жінка-бард у сучасному світі - невже таке можливо?

- Усе в світі можливо, якщо ти маєш мрію, вперто йдеш до неї і не зважаєш на те, що про це думають інші. Я почала грати на гітарі уже в дорослому віці. Раніше була музикантом, грала на фортепіано, потім почала займатись журналістикою, закінчила університет Франка. Але все життя мріяла повернутись до музики, бо життя без музики для мене позбавлене фарб, яскравих емоцій. Проте я не є бардом в класичному розумінні цього слова. Бо бардівська пісня – це насамперед соціально-значущий текст, це голос народу.

У мене ж є різні пісні: лірика, співана поезія і соціальна тематика.

- Загалом нині є багато бардів?

- В Україні  є чимало бардів, але вони, на жаль, в андеграунді. На поверхні – поп-музика, яка легко сприймається, на якій можна робити комерцію. І це неправильно, бо для кожного слухача має бути своя музика.

На авторські пісні є великий запит, просто треба дати шанс цим людям себе показати!

На щастя, останнім часом з’являються нові фестивалі бардівської пісні і співаної поезії. Зокрема, у Луцьку я брала участь і перемогла на фестивалі«Вітрила пригод», потім посіла ІІ місце на відродженому фестивалі «Оберіг- 2017». Але хіба центральні канали про це розповідають, пропагують?

У Луцьку я познайомилась із великою кількістю талановитих бардів різного віку, з різних міст України, почула прекрасні пісні, які мають всі шанси стати народними хітами. Тим більш, що квоти на українські пісні збільшились, а в ефірі, на жаль, далі одні й ті ж виконавці.

- Про що ваша творчість і для кого вона?

- Моя творчість, напевно, про мене…  Вона про життя жінки, сповнене радощів, смутку, перемог і поразок, які практично кожна жінка вміє повернути згодом на життєвий досвід і нову перемогу.

-Чи важко конкурувати з естрадними і народними виконавцями, які працюють в інших жанрах?

- Бардівська музика, співана поезія не може конкурувати з естрадою чи з народними піснями, це ж зовсім різні жанри. І мені не подобається, що в уявленні деяких людей  бардівські пісні – це пісні під гітару десь біля вогнища. Це спрощене уявлення.

- Насправді, такі пісні співають професійні люди. У Львові – це Олесь Дяк, Наталка Криничанка, Марія Гев. Це тільки ті, яких я знаю, а ще скільки молодих, талановитих. У всеукраїнському масштабі – це ціле гроно музикантів, у багатьох містах створюються Клуби авторської пісні. Люди об’єднуються і самі організовують свої концерти, канали в соцмережах, щоб поширювати свою творчість. Адже на початку 90-их, пригадуєте, скільки було яскравих імен – Марія Бурмака, Василь Жданкін, Віктор Морозов, Едуард Драч. Тепер нові зірки теж є, але їх треба засвітити!

- Які з останніх пісень написали і що в планах?

- Днями презентувала свій новий кліп на пісню «А я люблю мій Львів». Вона написана в стилі ретро і це вже інший напрямок. Це моє зізнання в любові рідному місту. Довго жила раніше в Києві і дуже сумувала за Львовом. Коли приїхала додому, хотілось цілувати кожен камінчик, обіймати людей. Мрію продовжувати в новому для себе стилі і записати цілий альбом.

- Дякуємо за розмову.