Організація української нації «Держава», Українське національне середовище та відділ україніки ЛОУНБ провели круглий стіл «Історичний шлях української нації в концепції Михайла Грушевського».

У вступному слові завідувач відділу україніки, поет Євген Салевич окреслив історичні світи української нації, висвітлені у багатотомній науковій праці видатного українського історика, «батька української історії», державного і політичного діяча Михайла Грушевського.

Михайло Грушевський став творцем фундаментальної концепції української історії, головна ідея якої — безперервність, самобутність та окремішність розвитку українського народу від найдавніших часів до сучасности. Її основні засади він обґрунтував у праці «Звичайна схема “руської” історії…» 1904 року та розгорнув у 10-томній «Історії України-Руси».

В інтерпретації Грушевського історичний шлях української нації охоплює кілька пов’язаних між собою історичних світів.

Автохтонний, найдавніший світ. Грушевський вважав українців автохтонами Наддніпрянщини та Подністров’я і пов’язував генезу українського народу з антським періодом IV–VI століть, вбачаючи в антах предків українців.

Світ княжої держави України-Руси IX–XIII ст. Грушевський заперечував московську імперську схему привласнення спадщини Руси. Руська держава була історичною формою державности українського народу, а її наступницею стала Галицько-Волинська держава. Володимиро-Суздальське та Московське князівства, за його концепцією, розвивалися на іншому історичному й етнічному підґрунті.

Литовсько-Руський світ XIV–XVI ст. Період Великого князівства Литовського Грушевський не розглядав як час цілковитого чужоземного панування. Руська культура, право й мова зберігали значний вплив, забезпечуючи тяглість українського історичного розвитку.

Козацький світ XVII–XVIII ст. Для Грушевського козацтво було не лише військовим станом, а виразником суспільних і визвольних прагнень українського народу. Козацька держава та Гетьманщина Богдана Хмельницького стали спробою відновлення української державности на засадах народовладдя.

Світ бездержавности та національного відродження XVIII–XIX ст. Після ліквідації автономії Гетьманщини осередком національної тяглости стали культура, мова, традиції та народний побут. Саме вони створили підґрунтя для українського національного відродження XIX ст. — від Івана Котляревського й Тараса Шевченка до виникнення політичного руху.

В основі наукових поглядів Грушевського лежить ідея народництва: головним суб’єктом історії є народ, а не держава чи монархи. Навіть втрачаючи власну державність, українська нація зберігала історичну тяглість завдяки мові, культурі та суспільному життю.

З вітальним словом до учасників круглого столу та науковим поглядом на історичні світи української нації й історичні праці Михайла Грушевського виступив відомий історик Іван Сварник. Він зупинився на львівському періоді життя Грушевського, зокрема на створенніфундаментальної «Історії України-Руси» та знаковій статті «Звичайна схема “русскої” історії…». Також у цей час писалися «Листи з-над Полтви». У всіх цих працях простежуються дві провідні ідеї. Перша — ідея тяглости й неперервности української державницької (чи національної) ідеї протягом тривалого часу, цілісности українського державотворення від праслов’янських часів. Друга — роль Галичини та Львова як українського П’ємонту для всіх українських земель, висока оцінка історика галичан як людей Европи — дисциплінованих, працьовитих, звичних до парламентаризму й активної участи в політиці.

Щодо стосунків із Франком, неправильно висвітлених у совітські часи, слід наголосити: Франко і Грушевський були однодумцями в багатьох важливих питаннях, плідно працювали разом у НТШ. Разом з тим у них були різні погляди на окремі періоди й питання історії, наприклад на норманську теорію, скитську добу тощо. Однак обидва діячі робили все для формування модерної української нації та утвердження ідеї незалежної Української держави.

Поет і відомий дослідник давньої української літератури Павло Салевич виступив зі словом «Берладь як українська «Січ XII століття». Він розповів про те, що, розвиваючи думку українського історика Петра Голубовського про берладників як попередників запорожців, Михайло Грушевський включив її у ширшу концепцію тяглости пограничного життя України-Руси й української козаччини. Він пише: «Козачина як явище, побутове, знане нам з часів староруських». Грушевський говорить не стільки про безпосереднє походження козаків від берладників, скільки про давню традицію воєнно-промислового життя на південному пограниччі України-Руси.

Особливо виразно ся думка постає в його характеристиці Берладі та берладників. Він зазначає, що берладники були руською людністю Подунав’я. У поході галицького князя Іванка Берладника 1159 року літопис називає 6000 берладників — значну воєнну силу. Саме після сього Грушевський характеризує їх як «напівпромислову, напіввоєнну людність, зовсім як пізніші козаки», а саму Берладь називає українською «Січчю XII в.»

Берладь була осередком цілого руського пограничного світу Нижнього Подунав’я — його городів, промислів і вільної воєнної людности, що гуртувалася у збройні ватаги й могла виступати окремою воєнною силою. До сього самого пограничного світу Грушевський відносив галицьких вигонців та інших промисловців, які ходили в низини Дунаю, Дністра, Дніпра й Донуі за потреби ставали воєнними дружинами.

Звідси його висновок: «Все се прототипи козаччини». У берладниках, вигонцях та іншій воєнно-промисловій людності Грушевський бачив давню традицію південного пограниччя України-Руси, що згодом з новою силою продовжилася в добу української козаччини. Так простежується історична лінія від воїнського пограниччя Руси XII–XIII ст. через берладників і вигонців до української козаччини.

Промови на круглому столі виголосили: доктор історичних наук Ігор Гаврилів — «Універсали в українській історії: від Богдана Хмельницького до Михайла Грушевського»; доктор географічних наук Мирослав Дністрянський — «Історична концепція Михайла Грушевського: народництво і державництво»; кандидат філософських наук Віктор Маринюк — «Філософія української історії Михайла Грушевського»; відомий культурний діяч Юрій Антоняк — «Соціалістичні ідеї та ідея нації у світогляді Івана Франка і Михайла Грушевського».

Участь в обговоренні теми круглого столу, окрім уже згаданих учасників, брали доктор технічних наук Роман Базилевич, доктори економічних наук Борис Карпінський, Ірина Ревак, Олег Підхомний, доктор мистецтвознавства Роман Одрехівський, відомий архітектор Микола Обідняк, відомий художник Ігор Колісник, перекладачка з іспанської Галина Чубай, юрист Нестор Гнатів, громадські діячі Іван Гавалюк, Іван Вівчарівський, Марта Продан та інші.

Євген Салевич

Світлини — Ігоря Колісника та Павла Салевича.

Круглий стіл проведено за сприяння Зіновія Урсула.

West News.