Концертний ас Тернопільської філармонії 1970-1980-их на прізвисько «Кіссінджер» Матвій (Мотя) Фрідман був учнем легендарного імпресаріо світового рівня Пінхаса Фаліка. Тернопільська філармонія, якій Мотя Фрідман віддав 26 років плідної праці, завдяки йому була однією з найкращих за рівнем концертної діяльності у тодішній країні.

Тернополяни мали можливість слухати й бачити найвідоміших та найіменитіших виконавців свого часу. За високу професійність, уміння з нічого зробити щось, шедевр, "родзинку", фурор, колеги дали йому прізвисько Кіссінджер". А яку зумів зібрати бібліотеку і фонотеку!!!

Мотя Фрідман: «Мені дуже хотілося привезти до Тернополя популярного Володю Висоцького, навіть двічі з ним домовився, проте обласне КДБ щоразу «зарубувало» гастролі. А ось ще нікому невідому Аллу Пугачову тернополяни бачили єдиний раз на стадіоні «Авангард» 21 червня 1974 року, вона ще навіть власного репертуару не мала, тож співала разом з ВІА «Вєсьолиє рєбята» Павла Слободкіна»

Справді так було. Співачці 25, вона щойно отримала аж третю премію на V Всесоюзному конкурсі артистів естради. Друге виборола наша Лідія Відаш (на той час солістка Київського мюзик–холу) з найвідомішим із своїх шлягерів — піснею Ігоря Поклада на вірш Юрія Рибчинського ”Дикі гуси”, а перше дісталося Ренатові Ібрагімову — татарину, народженому у Львові. Конкурс проходив у три тури, і в кожному треба було мати щось нове. Алла ж виглядала однаково усі дні, не розкрилася по–справжньому. Уже згодом життя довело, що рівної Аллі Пугачовій на естраді немає нікого іншого. Вона справжня Примадонна!

45 років тому, Пугачова, вдягнена в модне плаття в горошки, мала єдину відому пісню «Посидим, поокаем», Уже через рік її зірка яскраво засіяє на європейській сцені, з піснею «Арлекіно», яка з’явиться в репертарі 1975 року, співачка отримає престижне гран-прі конкурсу «Золотий Орфей» в Болгарії. На одній зі знимок (усі вони роботи Майстра Богдана Приймака, на жаль, уже покійного) впізнається Олександр Буйнов.

Мабуть, доречно тут сказати кілька гарних і вдячних слів на адресу Алли Пугачової - великого друга українського народу. Одна справа говорити правду тут, у нас, в Україні, інша - у Москві, де Примадонна завжди захищала правду, захищала українців. 

У радянські часи у тих філармоніях, де адміністраторами були євреї, установи процвітали. Матвій Григорович (Гершкович) Фрідман визнавав: «Мені працювалося легко і просто, адже всюди були свої. Та й на рахунку Тернопільської обласної філармонії, завдяки концертній діяльності, менше 100 тисяч не було ніколи, а то були великі гроші! Найбільше навчився своєї професії в буковинця Пінхаса Фаліка, який міг все. І навіть більше!!! Коли в Чернівецьку філармонію з Вижниці перебрався Левко Дутковський зі своєю «Смерічкою», я поїхав до Фаліка і випросив колектив на перші гастролі до Тернополя. У червні 1973 року замість запланованих 20 дали аж 86 концертів! Зали не вміщали всіх бажаючих. Успіх був шалений. Лише в обласній філармонії було 18 аншлагових (мабуть, подібного філармонія не знала більше ніколи, рекорд!). Хто не потрапляв до залів, плакали…»

Невтомний і невгамовний Пінхас Абрамович Фалік

Він не був актором, не був режисером, не був театральним критиком, не красувався на екранах телевізорів, ні разу не виходив на сцену, проте завжди залишався яскравою особистістю, талановитим організатором і легендарним продюсером ХХ сторіччя, одним з тих, без кого естрада взагалі не може існувати.

Невтомний і невгамовний Пінхас Абрамович Фалік назавжди ввійшов у історію національного мистецтва як завбачливий і далекоглядний імпресаріо світового рівня. Він справді був менеджером від Бога. З його іменем пов’язана поява на професійній сцені таких буковинських самородків, як: Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, вокально–інструментальні ансамблі ”Смерічка” та ”Червона рута”. Він не тільки розгледів у них талант, а
й допоміг зробити перші кроки. Його постать знана у далеких світах як людини, котра була великим діячем високої культури, з рідкісним смаком. Завдяки йому найвідоміші світові гастролери не лише єдиний раз, а скільки попросить їх Фалік, виступали у маленьких Чернівцях.

На його магічний поклик зліталися звідусіль зірки першої величини. Ніхто не міг йому відмовити, його авторитет був беззаперечний, усі знали, що обіцяне ним буде виконано ідеально. Та й він не міг собі уявити, щоб якась яскрава зірка, гастролюючи тоді в СРСР, не дай Боже обминула його рідні Чернівці. Не раз траплялося так, що знаменитість мала всього три концерти на теренах Союзу — в Москві,

Ленінграді та… Чернівцях. Цікаво й те, що безпартійний Фалік був вічним заступником директора Ташкентської (у роки Другої світової війни), а від 1946–го упродовж тридцяти років — Чернівецької філармоній. Пінхас Абрамович не лише для буковинців, а й для всієї тодішньої радянської еліти назавжди залишиться живою легендою, майже міфом. Слава і місце Фаліка в ”пантеоні імпресаріату” вічні.

Михайло Маслій (Фейсбук) , фото - Богдана Приймака.