Мінські угоди були підписані у 2014 році в особливо складних умовах і включали положення, які несли загрозу державним інтересам України. Особливо їхня реалізація за так званою формулою Штайнмаєра (тодішнього міністра закордонних справ, а тепер президента ФРН). Тому фактичне невиконання президентом П. Порошенком цих домовленостей було правильною тактикою.

Але справа в тому, що Мінські угоди в 2015 році були перезатверджені Радбезом ООН, під ними поставили свої підписи керівники України, Франції, Німеччини й Путін. Тобто це міжнародний договір, виконання якого вимагають міжнародно-правові процедури.

І з приходом до влади нового президента України В. Зеленського міжнародний тиск, насамперед з боку Франції та Німеччини, щодо виконання політичної частини угод (надання окупованим частинам Луганської та Донецької областей особливого статусу та його закріплення в Конституції України, проведення і затвердження виборів на цих територіях (а це загроза легалізації незаконних формувань) та ін. почав наростати. Президент В. Зеленський міг також ухилятися від виконання цих угод, але в нього з’явилися сподівання (а це були скоріше ілюзії) на те, що йому без втрат вдасться інтегрувати окуповані території та досягти миру. Через переговори в т. зв. Нормандському форматі. І як передумову проведення таких переговорів було офіційно погоджено формулу Штанмаєра, що викликало величезне обурення в значної частини українського суспільства.

Чи означає таке погодження катастрофічну здачу українських інтересів? Ще ні. Але загрози є. Бо Росія не має жодного наміру йти на поступки і вона вимагатиме першочергово змін до Конституції та виборів в т. зв. ЛНР-ДНР без їхнього роззброєння і взяттям під контроль українською армією кордону з Росією.

Але формула Штанмаєра детально не розписана. І тут українська сторона має шанс запропонувати свою дорожню карту виконання цих угод, де мали бути позначені послідовність дій та такі чіткі лінії, за які Україна не може виходити. Пропоную такий варіант:

1. Якщо окуповані частини Донецької і Луганської областей дійсно хочуть мати статус окремих районів Донецької і Луганської областей, то повинна відбутися самоліквідація самопроголошених ДНР та ЛНР і офіційне визнання їх частиною України, що має відобразитися, зокрема, й у відновленні української символіки.

2. Ліквідація ДНР та ЛНР має супроводжуватись повним роззброєнням незаконних збройних формувань та виходом українських військ на лінію кордону, а миротворців в глибину території.

3. Вибори проводить тимчасова міжнародна адміністрація за українськими законами та з участю українських політичних сил.

4. Після цього Верховна Рада України приймає закон про тимчасовий статус ново приєднаних територій без будь-яких змін до Конституції.

5. ФРН та Франція як активні лобісти угоди беруть на себе левову частку економічних витрат на інтеграцію нових територій.

Якщо Росія категорично відмовиться виконувати таку дорожню карту, то нічого катастрофічного не відбудеться, але міжнародне співтовариство зрозуміє, що зрив домовленостей відбувся по вині кремля. А це - продовження санкцій.
Водночас будь-які поступки Росії і відхід від запропонованої (чи подібної) дорожньої карти означатиме здачу державних інтересів. А це може стати вироком новій владі.

Мирослав Дністрянський, доктор географічних наук, професор кафедри географії України Львівського університету ім. І. Франка.

Фото - slovoidilo.ua