Український інститут майбутнього спільно з Нью Імідж Груп провели нове соціологічне дослідження щодо масштабів домашнього насильства в Україні.

Визначення домашнього насильства громадянами

Три чверті громадян стверджують, що добре розуміють, що означає термін «домашнє насильство».

Ще 17% хоча б щось чули про нього і лише 7% не знають, що означає цей термін. 

Усі вікові, регіональні та освітні групи загалом демонструють доволі схожі показники щодо обізнаності з терміном «домашнє насильство».

 Серед помітних особливостей можна лише виділити, що жінки ще частіше за чоловіків заявляють про добре розуміння цього терміну – 80% проти 72%, а також те, що частка добре обізнаних з цим терміном є трохи вищою за середні показники по країні саме на Донбасі – 81%.

 Громадяни переважно вважають, що домашнє насильство проявляється насамперед у фізичних або психологічних проявах і дещо менше у різного роду заборонах чи примушуваннях.

 Двома основними проявами, яку згадує абсолютна більшість респондентів, є побиття (завдання тілесних ушкоджень) та погрози (психологічний тиск) – відповідно 79% та 70% називають саме їх.

 Сюди ж відносяться і відповіді щодо вчинення подібних дій і щодо неповнолітніх дітей: 66% називають домашнім насильством словесні образи, приниження неповнолітньої дитини, її побиття – 65%, ще стільки ж психологічний тиск щодо неї та  майже стільки ж – стусани, ляпаси, штовханину, щипання.

 Натомість такі прояви домашнього насильства, як-то заборона навчатися, примушування до праці або заборона працювати, називають вдвічі-тричі менше опитаних.

Чоловіки та жінки в цілому схожим чином розподілили основні прояви домашнього насильства. Втім, жінки явно частіше за чоловіків називали фактично всі його прояви.

Серед інших соціально-демографічних груп, як-то вікових, загалом повторюються загальноукраїнські розподіли відповідей без яскравих перекосів. Деякі розбіжності можна виділити щодо відповідей у регіонах. Так, на Заході явно рідше ніж в усіх інших регіонах називали такі прояви домашнього насильства, як словесні образи, приниження та примушування до інтимних стосунків – відповідно 44% та 45%. Також у західних областях порівняно рідше називали словесні образи, приниження щодо неповнолітніх дітей проявом домашнього насильства – 53% проти понад 75% у інших регіонах.  

Основні причини домашнього насильства

Абсолютна більшість громадян основними причинами домашнього насильства вважають дві – вживання алкоголю (79%) та вживання наркотичних речовин (68%). Вони лунають найчастіше і займають безумовні перше та друге місце в списку причин домашнього насильства на думку респондентів.

З суттєвим відривом від них йдуть такі дві причини, як фінансові негаразди (44%) та мовчання постраждалих від домашнього насильства (42%). Також 38% назвали психологічну залежність від кривдника в якості причини домашнього насильства.

Чоловіки та жінки однаково ставили основними причинами домашнього насильства вживання алкоголю та вживання наркотиків. Разом із тим, при опитуванні жінок деякі причини лунали помітно частіше аніж при опитуванні чоловіків: мовчання постраждалих від домашнього насильства називали 49% жінок проти 35% чоловіків, психологічну залежність від кривдника та фінансову залежність від кривдника – відповідно 43% проти 32% та 35% проти 26% серед чоловіків.

 Вікові та регіональні групи загалом висловлюються щодо основних причин домашнього насильства без суттєвих відмінностей та повторюють загальноукраїнський розподіл відповідей.

Масштаб проблеми домашнього насильства в Україні

 Більшість громадян (62%) вважають проблему домашнього насильства серйозною та широко розповсюдженою в Україні.

 Ще 27% вважають, що проблема заслуговує на увагу і лише 5% називають її перебільшеною і рідкісною.

 І чоловіки, і жінки вважають, що проблема домашнього насильства є серйозною та розповсюдженою. Втім, серед жінок частка упевнених в цьому явно вища, аніж у чоловіків – 71% до 51% і навпаки, серед чоловіків більша частка тих, хто не вважає домашнє насильство розповсюдженою проблемою – 8% до 2% серед жінок.

 Розподіл відповідей вікових та регіональних груп демонструє схожість настроїв і в цілому повторює відповіді у національному масштабі.

Близько сорока відсотків громадян стверджують, що їхні родичі, близькі, знайомі стикалися з домашнім насильством.

Водночас  7% опитаних стверджують, що самі стикалися з ним.

Натомість 60% відповіли, що їм невідомі випадки домашнього насильства.

За гендерною ознакою спостерігаються доволі помітні відмінності при відповіді щодо досвіду домашнього насильства: 66% чоловіків стверджують, що їм невідомі випадки домашнього насильства, тоді як серед жінок частка таких відповідей складає 55%. Таким чином, жінки суттєво частіше за чоловіків відповідають, що їм відомі конкретні приклади домашнього насильства. Більше того, 10% жінок відповіли, що самі постраждали від нього – серед чоловіків таких 3%.

Старше покоління частіше за молодь та середнє покоління стверджує, що не знає про випадки домашнього насильства – 66% до 55% та 56% відповідно.

На Півдні порівняно найбільша частка громадян, які стверджують, що їм невідомі випадки домашнього насильства – 66%.

Близько половини (48%)  респондентів, з числа тих, хто розповів про відомі їм випадки домашнього насильства, стверджують, що за фактом цього насильства ніхто до поліції не звертався.

Натомість 36% відповіли, що за цим фактом було викликано поліцію, 14% розповіли про звернення до дільничного з проханням провести бесіду з кривдником і 11% знають про подання заяви до поліції. 

 Жінки частіше відповідали, що їм відомі випадки виклику поліції за фактом домашнього насильства – 41% до 27% таких відповідей серед чоловіків. Своєю чергою чоловіки частіше стверджували, що за фактом домашнього насильства жодних звернень не було – 53% до 45% серед жінок.

Вікові та регіональні групи дають загалом схожі відповіді на це питання порівняно до загальноукраїнських показників.

Половина з тих громадян, які стверджують, що стали жертвою домашнього насильства, не зверталися до поліції через це. Натомість 38% викликали поліцію і 15% писали на кривдника заяву в поліцію.

Третина (34%) з тих респондентів, які заявляють про відомі їм звернення до поліції за фактом домашнього насильства, стверджують, що поліцейські хоча і відібрали заяву, але ніяких подальших дій не відбулося і насильство продовжилося і ще 19% розповіли, що поліцейські склали протокол, але кривдника не було притягнуто до відповідальності.

В той же час, 22% стверджують, що поліцейські провели бесіду і насильство припинилося, а 16%, що поліцейські склали протокол та кривдника було притягнуто до відповідальності.

Жінки частіше вказували у своїх відповідях, що, хоча, поліцейські відібрали заяву, але ніяких подальших дій не відбулося і насильство продовжилося – 37% до 26% чоловіків.

 Натомість чоловіки частіше згадували про позитивне вирішення ситуації, коли поліцейські склали протокол та кривдника було притягнуто до відповідальності – 21% до 13%.

Основними причинами відсутності звернення до поліції за фактом домашнього насильства респонденти, яким відомі про такі випадки, називали зневіру, що це щось змінить (43%), небажання виносити сімейні проблеми на люди (34%) та страх, що це спричинить ще більше насильство (28%).

Жінки майже вдвічі частіше за чоловіків називали страх викликати ще більше насильство та страх завдати психологічну травму дітям в якості причини не звернення до поліції за відомими їм фактами домашнього насильства: відповідно 34%  та 22% до 18% та 11% серед чоловіків.

Рецепти протидії домашньому насильству

 Найчастішими порадами, які б дали своїм близьким та знайомим громадяни у випадку домашнього насильства, є виклик поліції (43%), написання заяви (34%) і звернення на відповідну гарячу лінію.

Лише три відсотки порадили б в такому випадку потерпіти.

13% респондентів дали б пораду поговорити із кривдником аби зрозуміти його претензії.

Жінки частіше за чоловіків радили б писати заяву до поліції (38% проти 31%), а також звертатися на спеціалізовану гарячу лінію (34% проти 22%) та до профільних громадських організацій (19% до 12%). Натомість чоловіки частіше за жінок порадили б в подібній ситуації поговорити із кривдником та зрозуміти його претензії – 16% проти 10% серед жінок.

 Молодь частіше за людей більш старшого віку порадила б в такій ситуації писати заяву до поліції – 40% до 32%. Натомість серед людей 55 років і старше дещо більша частка тих, хто б порадив поговорити і зрозуміти кривдника – 15% до 10% серед молоді.

 В різних регіонах громадяни дають в основному однакові поради щодо реагування на домашнє насильство. З помітних розбіжностей можна лише виділите те, що на Сході частіше залучали б родичів аби в сімейному колі, без сторонніх вирішити цю проблему, аніж на Заході – 21% до 12%.

Якби самі респонденти зіткнулися з ситуацією домашнього насильства, загалом їхні поради були такими ж, що й для близьких та знайомих. Щоправда частка тих, хто написав би в такому випадку заяву в поліцію є дещо меншою у порівнянні з відповідями про поради для інших людей – 29% до 35%.

Особливості відповідей гендерних, вікових та регіональних груп загалом повторюють особливості описані для попереднього питання.

Більшість громадян (58%) вважає, що саме посилення кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства стане запобіжником від його проявів. Цей засіб на беззаперечному першому місці в громадській думці.

На другому місці, з суттєвим відривом, такий запобіжник, як інтенсивна профілактична робота дільничних інспекторів з «проблемними» сім’ями – його називають 34% опитаних.

Чверть респондентів (26%) називають збільшення строку затримання поліцією кривдників більше, ніж на 3 години дієвою протидією для проявів домашнього насильства.

Жінки явно частіше за чоловіків називають посилення кримінальної відповідальності в якості дієвого інструменту протидії проявам домашнього насильства – 63% до 52%, а також збільшення строку затримання поліцією кривдників більше, ніж на 3 години – 29% до 23%.

Старше покоління дещо рідше за молодь вважає посилення кримінальної відповідальності в якості дієвого запобіжника домашньому насильству – 54% до 62%.

У західних областях значно рідше вказують на необхідність посилення кримінальної відповідальності за домашнє насильство – 50% до 65% у Центра та 69% на Півдні України.

Довідка.  Метою опитування є оцінка соціально-політичних настроїв населення України. Проводилось на території України. Обсяг вибірки: 2400 респондента. Проводилось опитування в період з 18.06 по 28.06.2021р методом face-to-face по структурованій інтерактивній анкеті на планшеті з використанням власного програмного забезпечення для проведення опитувань «LEMUR».

 Генеральна сукупність опитування становить 30 842 531 жителів України (крім тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, АР Крим) віком від 18 років і старше. Обсяг вибіркової сукупності становить 2400 респондентів. Вибірка є пропорційно стратифікованою за ознаками «області України та м. Київ» і «тип населених пунктів — міські/сільські». За типом побудови вибірка є триступеневою, комбінованою — ймовірнісною на щаблі відбору населених пунктів та початкових адрес для маршрутів опитування, із квотним скринінгом на щаблі відбору респондентів. У цілому, вибірка репрезентує доросле населення України (віком 18 років і старше*). Статистична похибка з ймовірністю 0.95 не перевищує 2,05%**.