Нев'янучій "Червоній руті" Володі Івасюка, яка стала генетичним кодом українців,— піввіку!!! 1970 рік, сонячний теплий осінній недільний тринадцятий день вересня. Пополудні з Театральної площі Чернівецька телестудія перед багатотисячним натовпом на всю Україну транслює “Червону руту” і “Водограй”. На площі й сусідніх вулицях зупиняється транспорт...

Про це у ФБ пише журналіст Михайло Маслій.

І далі: "Після цього виступу мільйони людей вбачатимуть у піснях Володимира Івасюка вираження своїх почуттів. Тепер, на віддалі часу, можна і треба сказати, що ці твори, без перебільшення, розбудили приспану всілякими заборонами українську націю, вони полетіли в небесну височінь, щоб ніколи уже не приземлятися.

Після закінчення третього курсу Чернівецького медінституту Володя почав працювати над піснею ”Червона рута”. Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля — руту–м’яту, але саме ”Червоній руті” судилось полонити стільки сердець своїми ліричністю та романтизмом. Коли Володя запропонував показати ”Червону руту” й ”Водограй” у передачі Українського телебачення ”Камертон доброго настрою”, з’ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні.

Шкода, що передача транслювалася в прямому ефірі, тому не зберігся її запис. Та й завдяки тодішньому телеоператорові Чернівецького телебачення Петрові Хащіюку (на жаль, давно уже покійному) збереглися унікальні знимки того святкового і незабутнього свята Івасюкового генія. За кілька місяців до несподіваної смерті на своїй сторінці у ФБ Валерій Громцев додав важливу деталь: «Червону руту» вперше заспівали Володимир Івасюк і Ляля Кузнєцова. Супроводжував пісню легендарний ансамбль «Карпати» під моїм керівництвом. До речі, другим голосом у присвіві співав я»...

Власною рукою молодий український геній Володя Iвасюк у 1971 році в журналі «Україна» дописав до свого імені й звукорежисера Чернівецького телебачення Василя Стріховича, як автора пісні «Червона рута».

Перше публічне виконання пісні “Червона рута” відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Її заспівав вижницький ансамбль «Смерічка» Левка Дутковського (солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук). Невдовзі фірма грамзапису «Мелодія» в серії «Українська естрада» записує пісню Володі Івасюка «Червона Рута» у виконанні колективу Левка Тарасовича. Так народився перший грамзапис і публікація пісні.

Наступний 1971 рік був не менш успішнішим в історії Володимира Івасюка і «Смерічки» Левка Дутковського — у серпні знято культовий музичний фільм «Червона рута», в якому солісти ансамблю та викладач культосвітнього училища Софія Ротару зіграли головні ролі. Володю Івасюка і солістів “Смерічки” Василя Зінкевича та Назарія Яремчука запросили виконати пісню у телеконкурсі “Пісня-71” під супровід оркестру Юрія Силантьєва. Пісня Володимира Івасюка «Червона рута» стала найкращою в СРСР.

«Мені «Водограй» більше до вподоби, ніж «Червона рута», — через неординарність в оркестровках, мелодиці, психології подання музики, — визнавав Василь Стріхович. — Мій запис «Червоної рути» у Чернівцях 1970 року відрізняється від того, який звучав у Москві на «Пісні–71». Московський диригент Юрій Силантьєв, який з особливою теплотою ставився до Володі, вніс свої «корективи», і в деяких моментах твір втратив свій колорит. Хоч на перший погляд воно не особливо відчувалося.

Пісню полюбили повсюди. Та й співали її три легені–красені — Василь Зінкевич, Назарій Яремчук і Володя Івасюк. Цікавим був телезапис «Водограю» на Центральному телебаченні у Москві для популярного на той час Всесоюзного телефестивалю «Пісня–72». Коли прозвучала пісня, російська співачка Ольга Воронець схвильовано визнала: «Нада же, как пацанов прінялі! І што у мєня за звук бил такой?..» Ой, різного було. Не раз запитували у Левка Дутковського, Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, де робили запис фонограм тої чи іншої пісні. Якщо це було у Москві, то хлопці відповідали, що у Ленінграді, якщо в Ленінграді — казали, що у Москві. Все ж повсюди визнавали професійність і «качєство». Якби відповіли, що у Чернівцях у якогось Стріховича, то негайно би змусили переписати. Хоч з роками я вже мав славу й у Москві, куди мене запрошували на запис різних передач.

До речі, Москва залюбки брала все нове українське. Благо, талантів і нових пісень нам ніколи не бракувало. А як на «ура» пройшов український музичний телефільм «Червона рута»! Правда, москвичі наполягали, щоб там прозвучали аж три пісні російських авторів. Ми ж ухитрилися записати одну. Ніхто не зміг повторити того, що колись зробили «Смерічка» Левка Дутковського і Софія Ротару. Більше від них українських пісень на всьому пострадянському просторі не заспівав ніхто».

Фото Петра Хащіюка мені пощастило здрукувати в Тернополі з його зашкарублої і покрученої часом плівки в кінці 1990-их у фірмі "Кодак", де працювали фірмачі і витягнули якість. А ось Петро, який багато років був телеоператором корпункту Українського телебаченні в Тернопільській області, невдовзі повернувся у рідні Чернівці, де й помер. Царство небесне...".