«Окремим обрядом підготовки до Різдва було натирання маку у макітрі, яка передавалася з покоління в покоління.

По черзі з братами ми терли мак макогоном й уважно стежили один за одним, щоб хтось його не скуштував, бо ж цього смаколика завжди було мало…», - різдвяним спогадом зі свого дитинства поділився у Фейсбуку Михайло Цимбалюк, голова Львівської обласної організації ВО "Батьківщина".   

Отож, розповідь Михайла Цимбалюка «…Довгий стіл, вишита скатертина, новий глиняний посуд, який мама придбала спеціально на Різдво у Косові, свічник-трійця, на стінах ікони зі свіжонакрохмаленими вишитими рушниками, під столом сіно, а в кутку стоїть дідух.

Я – ще учень початкової школи, разом з братами доліплюю сирних коників, з кухні доноситься запах куті та щойно спечених завиванців. Аби свято було гармонійним, а вогонь гарно і яскраво горів у печі я і брати виконували цілий ритуал - спеціально заготовляли відповідної довжини дрова, обирали найкращі, висушували їх. Після цього ми не виходили з хати, не рипали дверима, щоб завиванці з маком та варенням з ружі добре спеклися.

Окремим обрядом підготовки до Різдва було натирання маку у макітрі, яка передавалася з покоління в покоління. По черзі з братами ми терли мак макогоном й уважно стежили один за одним, щоб хтось його не скуштував, бо ж цього смаколика завжди було мало… Перед Святвечором не можна було вживати слово «мак», спеціально казали «зерня», а якщо з братів хтось проговорився, то відразу ж бігли до мами - жалітися… А вже за кілька хвилин змагалися хто швидше знайде на небі першу зірку, яка й сповістить про народження Ісуса Христа.

В хаті пахло свіжою отавою та гірським сіном… Хто з хлопців був найчеснішим та найчемнішим впродовж року, той мав право першим сісти на отаву під столом, аби видавати звуки та голоси свійських тварин (кудкудакати, крякати, мукати та мекати) – щоб господарка велася.
А після Святвечора можна йти колядувати – спершу йшли до близької родини – нанашків (хресних батьків), а вже потім і до сусідів. Першими до хати з колядою мали зайти хлопчики – це символ того, що рік прийдешній буде успішний та добротний. Тому як тільки сім’я поверечеряла, в хатах гасла свічка, вмикалося світло я з братами одразу ж туди заходив зі звісткою, що Син Божий народився! Звісно, що дівчата нас пропускали вперед, навіть підказували до якого будинку зайти… На Різдво ми обов’язково мали вивчити нову коляду – спеціально задля цього їздили до бабусі в Івано-Франківськ або родичів з інших карпатських сіл - Зелени чи Бистриці.

Окрім того, Різдво не минало й без нашої участі у вертепі. Ми таємно, щоб не дізналися в школі, вивчали ролі, спеціально виготовляли маски, які мали б так фіксуватися, щоб вчителі чи міліцейські не могли їх зірвати.

Традиційно різдвяним настроєм я ділюся зі своїм сином та внуками. Приємно, що цьогоріч перше своє Різдво святкуватимуть мої двоє новонароджених внуків.

Погодьтеся, що спогади Різдва у дитинстві – найтепліші, найзагадковіші та сокровенні. Завжди з піднесенням та трепетом згадую ті святкові дні у Карпатах, де я народився і виростав. Для мене, як, мабуть, для кожного українця, цей день несе у собі особливий сенс й енергетику, бо саме нині гуртується уся родина, кожен починає вірити у диво і ділиться частинкою свого добра з іншими.

Сьогодні в кожного з нас народжується надія на все краще, на здійснення найбільш заповітних мрій і помислів. Різдво сповнює наші душі вірою в те, що світло і правда завжди перемагають.

То ж нехай Різдвяна зірка об’єднає усіх нас – хто зустрічає ці свята в родинному колі, перебуває далеко від рідної домівки на заробітках закордоном, хто зі зброєю в руках на Сході нашої країни береже мир, – чистим світлом незгасних людських чеснот та цінностей.

Бажаю, аби в кожній родині панували злагода і спокій!

Христос Народився!».

Фото: 4studio.com.ua