Політичні перегони починаються і завершуються цифрами: спершу вони можуть бути різними, але зрештою мають стати однозначними.

Класик британського публіцистичного мистецтва і згодом – консерватизму Томас Карлайл писав: «У світі стільки невігласів, а ви вибороли загальне голосування».

Кращої фрази для утвердження тоталітаризму чи авторитаризму з монархією, здається, годі вигадати.

Порядний галицький учасник політичної клумби, мабуть, також би бодай частково погодився з висновком шотландця, який підносив на п’єдестал роль героя як провідника мас, з чиєї біографії великої людини складається історія.

Хоча, для мешканців Львова та цілої України загалом простіше швидко назвати сучасного антигероя на політичному Олімпі, аніж знайти йому гідну заміну.

Проблем з обома завданнями не мають одні лишень люди – соціологи, які, озброївшись суто науковими методами, просто зводять докупи зібрані з тисяч респондентів відповіді на заздалегідь продумані запитання.

Цей тиждень був багатим в Україні на звіти саме соціологічних компаній, які «вистрілили» результатами своєї роботи в один день, перетворивши четвер, 26 квітня на день, коли політичні сили країни отримали актуальні цифри – щоб ними помірятись.

Першою розбурхала політикум соціологічна група «Рейтинг», яка шокувала чесний люд тим, що партія чинного президента «БПП Солідарність» здобула щасливе число 7 в рейтингу прихильності електорату – якби парламентські вибори відбулися найближчої неділі. Скромні 4,5% виглядали знущанням над силою, що вірою і правдою служить українцям вже майже 4 роки і сподівається це робити надалі після травня 2019.

Натомість, якщо вірити соціологам, найбільше голосів виборців нині отримали б партії "Батьківщина", "Опозиційний блок", "Громадянська позиція" та "Слуга народу". Невеликою втіхою для певної частини формальних еліт суспільства може бути той факт, що сміттєвий фактор спрацював і Самопоміч мера Львова Андрія Садового заробила лише 3,1% симпатій виборців.

Але певний запас потенційних голосів політики ще мають: 20,3% опитаних заявили, що поки не пішли би голосувати, а ще17,4% не змогли відповісти, за кого віддали б свій безцінний голос.

Тобто, гіпотетично, якщо політичні сили за час, що лишився до виборів, щось таке утнуть, що виборці сприймуть як позитив для себе, шанси є навіть в аутсайдерів цього опитування. Найпильнішу увагу фахівці водночас радять звернути на соціально-економічні зрушення в державі, на які нібито є запит у принаймні 6 тисяч опитаних через інтерв’ю в другій декаді квітня 2018 повнолітніх українців.

Особливо постаратися тут мають лідери партійних рухів: ідеологічні засади для українців, виявляється не є такими важливими, якщо порівнювати зі симпатіями до очільника певної політичної сили.

Тут цифри не дозволяють собі нас обманути. Оскільки наразі персоналізованою підтримкою українців, згідно з даними «Рейтингу», як най вірогідніший переможець президентської кампанії фігурує очільниця партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко: йдеться про підтримку на рівні 8,8% серед усіх опитаних респондентів. На другій позиції опинився послідовний критик всіх і вся з аналітичним минулим, а нині голова партії «Громадянська позиція» Анатолій Гриценко, далі йде опозиціонер з регіональним присмаком Юрій Бойко, зачарований Стенфордом фронтмен гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, і борець за телевізійні права та настрій українців – керівник «Студії Квартал-95» Володимир Зеленський.

Спитаєте, а де ж Петро Порошенко? Одразу після Зеленського – на рівні з лідером «Радикальної партії» Олегом Ляшком з 5,5% голосів опитуваних.

Справедливість такого позиціонування соціологи підтвердили результатами іншого, перефразованого запитання – про розчарування українців у політиках, що цього разу вже вивело нинішнього господаря Банкової на вершину. Але зі знаком «мінус».

З довірою народу в Петра Порошенка також якось не склалося, бо співак, актор і інші милі серцю пересічного українця постаті істотно посунули його.

Але Україна – демократична країна і тут політику масштабу чинного глави держави не слід одразу ставити на собі хрест, оплакувати власні перспективи та відмовлятися від боротьби. Адже варто трохи було зачекати і увесь притомний світ побачив результати дослідження, що його на цю ж тематику провела інша група соціологів.

Компанія «Соціс» майже в той самий час опитала лише три тисячі респондентів – також повнолітніх і з різних регіонів людей мордували в середньому аж 22 хвилини. І не даремно мордували, бо завдяки їх відповідям чи групуванню цих відповідей у нас знову з’явилася інтрига. З дещо іншими цифрами та порядковістю партій та їх лідерів у ієрархії суспільних уподобань. Якщо «Батьківщина» і тут опинилася на першому місці, то от БПП «Солідарність»  підскочив зі сьомої на четверту сходинку.

В іншому звіті з опитуванні «Соціса» лідер партії «Батьківщина»  Юлія Тимошенко далі очолює президентський рейтинг, але компанію їй тут вже склав Петро Порошенко і розрив поміж ними – лише 1%.

На посилення враження про те, що нинішнього президента не слід достроково списувати, соціологи додають інше, цікаве запитання і з’ясовують, що самі ж українці вірять у те, що саме Порошенко виграє на наступних виборах президента – попри те, що нинішні цифри на це не дуже вказують.

Мабуть, за найближчий рік саме нинішній очільник України має зробити щось таке, що, відповідно до підтексту результатів опитування «Соціса», дасть йому з оточенням на збереження status quo. Фахівці ніби випадково одразу підказують, в яких саме сферах може критися рятівна соломинка для Петра Порошенка, наполягаючи, що українці вважають ситуацію в країні напруженою, а конфлікт на Донбасі – важливішим за мізерні зарплати з пенсіями, зростання вартості товарів та життя, інфляцію, безробіття і сумнівну медицину.

Таким чином, можна припустити, що саме за такою порядковістю пріоритетів може будуватися виборча програма і кампанія Петра Порошенка у 2019: НАТО, санкції, стіна, церква, газ і відкриття.

Соціально-економічні ж фактори, які не можуть не цікавити українців менше за міжнародний контекст, тоді автоматично відійдуть на другий план.

Сама ж бо країна в небезпеці, бо АТО за два тижні і 4 роки закінчити не вдалося, в корупції та інших економічних бичах винна передусім Росія, а не свої, рідні «добродії», реформи лише починаються та й взагалі – коней на переправі не міняють.

Річ інша, як сприймуть такий порядок денний українці.

Бо іноді в нас ще проглядається віра у те, що за століття, які минули від часу Карлайла, кількість невігласів бодай трохи зменшилася.

Не лише на батьківщині мислителя, а й на українських землях та всюди, куди нелегка доля розкидала наших свідомих своєї відповідальності виборців. Адже вибори – це час, коли кожен може стати великою людиною, співтворцем своєї, а не чужої історії.

Текст – WestNews.Info