Львівський журналіст та фотомитець Роман Метельський останні кілька тижнів активно працює над здійсненням своєї мрії – створенням Музею фотографії.

Місцем, де на світлинах завмер час, про який багато з нас уже не дізнаються.

Публічно про Музей Роман заговорив на своїй сторінці у соціальних мережах. І одразу ж отримав немало позитивних відгуків. Ми ж вирішили про все розпитати особисто.

- Як зародилася думка створення Музею фотографії?

— Ідея стосовно створення фото музею у Львові крутилася в моїй голові давно, але чітких обрисів і форм вона не мала. Недавно я побував у музеї-студії фотомистецтва в Хмельницькому й дістав масу задоволення від експозиції. Вісім років тому міська влада безкоштовно надала для його створення велике приміщення на центральній вулиці. Я одразу зрозумів, який музей міг  би створити я. І, після довгих роздумів, я прийняв рішення розпочати роботу над створенням такого фото музею у Львові.

- Коли, де і яким він буде?

- Гарне запитання. Зараз я активно співпрацюю з Львівською обласною адміністрацією і, маю надію, незабаром зможу дати вам відповідь на запитання «Де?». Стосовно «Коли» – воно буде залежати від «Де?». Дуже хочеться вірити, що протягом двох років вдасться зреалізувати цей проект.  Адже потрібно знайти приміщення, під нього розробити тематико-експозиційний план, зробити, ремонт і тоді вже вибудовувати експозицію.  Швидко і легко не буде.

Відповідаючи на запитання «Яким?» – можу сказати, що він буде іншим, ніж більшість музеїв України. Він буде сучасним і динамічним, інтерактивним і несподіваним. Загалом концепція уже розроблена. Основу експозиції складуть 12 потужних інсталяцій – від камери обскури і до залу майбутнього фотографії. Кожна інсталяція буде візуалізовувати  один з важливих етапів з історії фотографії світу, України, Львова. Основним гаслом музею стане інтерактивність. Тут кожен відвідувач зможе зробити собі кабінетне фото кінця ХІХ століття чи отримати свою 3D модель, зробити селфі з відомими людьми минулого чи провести оптичні досліди, завдяки яким стала можлива  фотографія, як світове явище.

- У Львові багато музеїв і пам'ятних місць. Чи буде Музей фотографії користуватися популярністю?

- Гм… зараз працюю над тим, щоб в майбутньому до музею стояли черги . А якщо серйозно, до покажіть мені хоча б одну людину, котра починала б реалізовувати провальний проект? Всі люди прагнуть досягти популярності для своїх проектів. Я не виняток.

– Кожне визначне місце має свої родзинки. Які будуть тут?

– Які і скільки – ще не знаю конкретно. Одне скажу точно – їх буде багато і вони будуть дуже різні.  Хочу створити музей, де відвідувач міг би провести багато часу і не відчувати цього.  Де йому хотілося б бути ще. Де йому було б комфортно і цікаво.

– Експонати музею: скільки їх і скільки очікується загалом. Та що це за речі?

– Якщо говорити про історію фотографії у Львові, то вона бере свій початок  у першій половині ХІХ століття.  Львів завжди був прогресивним містом і всілякі гаджети дуже швидко знаходили своїх поціновувачів серед містян. Так трапилося і з фотографією. Наприкінці ХІХ століття вона вже була невід’ємною частиною культури міста, поряд з електричним трамваєм, телефоном і електричним вуличним освітленням. Тому експонати, які зараз потрапляють до фондів майбутнього фото музею, здебільшого мають близько ста років. Хоча є й старші.

Після пропозиції до мешканців Львова долучитися до збору експонатів до музею, я навіть не сподівався на таку віддачу. Практично кожного дня приносять одну-дві речі. А на минулому тижні Наталка Криничанка передала дивом  вцілілу на руїнах ООС форматну фотокамеру середини ХХ століття, яку їй прислали хлопці після нашого спільного ефіру на радію стосовно музею. Тепер цей експонат має дві історії. Історію виготовлення і історію, яка привела його до музею.

І таких прикладів багато.  Майже кожна річ, що потрапляє мені в руки, має свою унікальну історію. Історію, яку я колись розповім у музеї.

– З якими враженнями відвідувач повинен йти до такого Музею, з якими повертатися?

– Ви любите подарунки? Любите розгортати обгортку щоб побачити що там? От приблизно з такими відчуттями відвідувачі б мали б йти до музею. В очікуванні приємної несподіванки і позитивних вражень. В очікуванні маленького дива і чогось казкового.  А виходити з музею мають з бажанням прийти вже завтра сюди з друзями і спостерігати за їх реакцією на музейну експозицію. Принаймні мені дуже цього хочеться і я буду робити все для того,  щоб не розчарувати відвідувачів.

Текст: ОЛЕГ ГАЛІВ

Фото: надані Романом Метельським