12 лютого відзначають  Собор Трьох Святителів – Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

Кожен із них у календарі має свій, окремий день пам’яті. Але 12 лютого їх славлять одночасно, і день цей носить назву Собору Трьох Святителів, або ж у просторіччі – свято Трьох святих. Чому? Відповідь непроста, як і вся історія людства загалом, та християнства. Коріння її – у людській сутності, що постійно бореться як із викликами зовнішнього світу, так і двоякою власною природою: прагненням до досконалості, що наближала нас до Бога, з одного боку, та численними спокусами реального світу – з іншого.

Празнична Служба Божа оспівує трьох Святителів за їхню гарячу любов до Бога і ближнього водночас, непохитну віру, мудрість та заступництво: "Василій – божественний розум, Григорій – божественний голос, Іван — прегарний світильник. Хай будуть прославлені три визначні угодники і служителі Трійці".  Бо саме вони витлумачили догми про Святу Трійцю, Христове божество та Пресвяту Євхаристію. За це Східна Церква називає їх рівноапостольними, «органами  Святого Духа, колонами Церкви та вчителями всесвіту». А проте саме надмірне захоплення ними сімома століттями по їх кончині, у непрості часи Великої схизми (після остаточного розколу християнської Церкви на католицьку Західну та православну Східну) породило чергові церковні чвари і ледь не розкололо вірних на ще три гілки-конфесії. Тоді й сталося диво, що відродило церковну єдність та подарувало нам вищезгаданий празник…

Урок для України із Середновіччя

Отож, празник Трьох Святителів,  належить до відносно нових празників Церкви східного обряду. А історія його виникнення наприкінці неспокійного ХІ століття до болю нагадує непрості обставини відродження Церкви за часів Незалежності України. Тому, власне, й заслуговує на окрему згадку – як приклад  того, як маємо діяти нині, коли, після отримання довгожданого Томосу, виникли умови для відновлення та розбудови церковної єдності – і не лише православних між собою, але й із греко-католиками.

Три архиєпископи – Василій Великий, Григорій Богослов та Іван Золотоустий ще за життя здобули собі славу своєю святістю, спасенними проповідями й релігійними творами. Святий Василій і святий  Григорій – сини славної Кападокії (Мала Азія), близькі друзі та майже  однолітки. Святий Йоан Золотоустий — антиохієць, молодший від них на 20  літ.

Усі троє жили в  IV столітті – теж вельми непростому для християнства. Це вже нині окремі релігієзнавці називають його «золотим віком християнської віри» – і власне завдяки подвижницькій діяльності трьох Святителів.

Проблеми породжувало не стільки протистояння християнської та язичницьких традицій, як помилково твердять певні дослідники, і навіть не протистояння із Римом, яке розпочалося пізніше, скільки бурхливий процес взаємопоборювання та боротьба за першість всередині різних катедр православ’я. Прикро, але факт: початок суперечностей насамперед на Сході, а згодом – і у відносинах між Сходом і Заходом було покладено заснуванням Константинопольської архієпископії, а згодом і піднесенням її як столичної.

Адже до ІІ Вселенського Константинопольського Собору 381 р. першою кафедрою на Сході вважалась Александрійська. Після Собору ж почалася боротьба між Константинополем та Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкидонському Соборі. Ще раніше, на ІІІ Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антиохійська кафедра: тамтешній школі Несторія оголосили анафему, а Кіпрська та грузинська церкви отримали автокефалію. Після Халкидонського ж Собору константинопольський архієпископ як канонічно, так і фактично став першим на Сході…

Не дивує й те, що після остаточного завершення розколу християнської церкви на католицьку під проводом Папи Римського та православну під проводом Вселенського Патріарха Константинопольського у 1054 році («Велика схизма») між християнами виникла суперечка: хто із Трьох Святителів вищий за своїм достоїнством та більше догодив Богу? Це нагадувало давні часи, коли одні першохристиянські громади казали про себе: «Ми – Петрові», а інші – «Ми – Павлові», на що самі апостоли зауважували: пам’ятайте, що усі ви – Христові! Схожа ситуація склалася і в Візантії: частина християн почала називатися василіанами, інші – григоріанами, треті – іоаннітами.

Аж поки, з волі Божої, митрополиту Євхаїтському Івану явилися три Святителі і, оголосивши, що вони – рівні перед Богом, наказали припинити суперечки і встановити спільний день святкування їх пам’яті: «Ми рівні перед Богом, немає між нами ні більшого, ні меншого, але як назвеш одного, то за ним ідуть два інші. Нема в нас ні розділення, ні протидії один одному. Кожен з нас окремо, свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. З огляду на це, з’єднай в один день пам’ять про нас». Відтак єпископ і запровадив празник Трьох Святителів, звеличивши їхню пам'ять у тропарях, канонах і церковних піснях.

У такий спосіб Боже Провидіння вкотре нагадало християнам, що у новозавітньої вселенської Церкви Сходу і Заходу є єдиний Глава і Первосвященик та Посередник між Богом Отцем і людьми – Господь Ісус Христос. А соборність і взаємне служіння одне одному належать до основних засадничих принципів побудови і буття Тіла Господнього у цьому світі, де нема і не може бути більш чи менш важливих і значущих. Зрештою, так вчив своїх апостолів й сам Ісус: "… але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох" (Мт.20:25-28).

Відтоді всі троє святителів з’явилися на спільній іконі. А разом із цим – на честь Трьох Святителів почали освячувати храми.

Тож День пам’яті Трьох Святителів можна назвати Днем Християнської Соборності. Головний урок від святих Григорія, Василія та Івана – це урок єдності: незважаючи на різні вподобання, смаки, політичні погляди та бачення майбутнього, усі ми, українці – діти єдиної країни, над усіма нами – Єдиний у Трійці Бог, ім’я Якому – Любов, і виконання Заповідей Якого здатне об’єднати усіх нас у справжню духовну родину!

Поєднання трьох святителів в одному святі укотре доводить штучність будь-яких розколів – як церковно-теологічних, так і політичних та ідеологічних. Немає таких суперечок, які не можна було б подолати справжнім християнам, в основі моралі яких є любов!
За заступництвом цих трьох великих служителів Божих, шанованих християнами як на Сході, так і на Заході, молімо всемогутнього й милосердного Господа про відновлення в Україні та й у всьому світі серед християн різних традицій, деномінацій та юрисдикцій благотворного духу соборності і єднання.

Безцінний спадок

Суворий аскет і блискучий церковний адміністратор Святий Василій Великий (329-379)  залишив нам безцінний дар – складену ним Літургію, яку Церква служить десять разів на рік. А його піклування про бідних не знало меж: він створив розвинену інфраструктуру з богаділень, лікарень і притулків.

Видатний мислитель та співець Святої Трійці, аскет і молитвеник святий Григорій Богослов (326-390) своїми проповідями й творами змусив навернутися до християнства величезну кількість відпалих, підкоривши їх вченням про Богопізнання. Візантійці звали його християнським Демосфеном: його красномовність була такою переконливою, що імператор Феодосій, прибувши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Відтак скликали другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом.

Упорядковану Літургію та систему захисту нужденних залишив по собі й святий Іван Золотоустий  (347-407). А слова його проповідей і через 16 століть закликають до побожного життя,  турботи про бідних, милосердя і соціальної справедливості.

Його красномовність так вражала віруючих, що вони записували його проповіді, аби  вивчити напам‘ять. Чимало християн, вийшовши з храму, змінювали своє життя, чинячи так, як проповідував великий учитель. Якось одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний Іван – золотії  уста!» Відтоді народ і називав його Золотоустим…

Вступивши на святий престол, він ревно зайнявся справами своєї пастви, написав власні тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться у церквах східної традиції щодня, за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. У книзі "Про священство" Іван писав, що пастир повинен знати проблеми людей, які йому довірилися, проте сам має бути вільним од них. Він вважав, що на священика Богом покладається найвища відповідальність спрямовувати людей й належно готувати їх до Другого пришестя Христа.

Імператриця Євдокія не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Івана Золотоустого. Під її впливом скликали незаконний собор біля Халкидона, а коли єпископ відмовився поїхати туди, вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря. Проте Іван сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац, вимагаючи, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Івана у Константинополь…

До нашого часу збереглося понад 800 його проповідей, книга «Про священство» та багато листів. На наших землях ще в княжі часи нічиїх проповідей так не знали і читали, як його. У домонгольську добу на Русі було багато перекладів і вибраного з його проповідей –   "Златоуст", "Златоструй", "Ізмарагд", "Маргарит". "Ізборник" князя Святослава 1033 року містить у собі вибране з творів Івана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова  та інших…

Першим друкованим твором Івана Золотоуста, що вийшов у Острозі ще в 1595 р., був "Маргарит" (перли повчань). І лише в 1642 і 1698 рр. його було надруковано у Москві. Перша книга була перекладена з грецького друкованого тексту кліриком львівської церкви Гаврилом Дорофеєвичем та видана друкарем Памвою Бериндою.

Час закликати весну та будувати плани

На Трьох Святителів, за народним повір'ям, категорично не можна прясти: у давні часи навіть прядку і гребінь у комору з хати виносили. Вірили, що у того, "хто цього дня прястиме, руки й ноги повикручує, або худоба покалічиться, або змія вкусить, або град усе повибиває".

Від цього дня починають уже готуватися до весни. Цього дня не роблять нічого на господарці: чоловікам дозволялося лише оглядати плуги та реманент, а жінки починали готувати насіння до сівби.

На Трьох Святих дівчата уперше співали веснянок-закличок, просячи весну прийти чимскоріше. Вірили: що голосніше її закликати, то скоріше вона прийде.

Якщо за двері у цей день виставити старе взуття, можна уникнути сварок і розбіжностей у сім'ї на увесь рік. Вважалося, що цього дня можна будувати будь-які плани – вони будуть вдалими.

Ревнувати і злитися цього дня – погана прикмета. Люди, які посварилися, повинні обов'язково помиритися, інакше так і будуть весь рік ворогувати.

День прогнозів на рік та врожай

Якщо ворони голосно каркають біля будинку і намагаються залізти під стріхи – чекай  хуртовини.

Сильний вітер 12 лютого –  весна, літо та осінь будуть дощовими.

Дикі тварини приходять в село з лісу – буде холоднеча.

Сніг 12 лютого падає великими пластівцями з неба – скоро настане відлига.

Польові миші 12 лютого бігають снігом – чекай тепла.

Іній видно на деревах – буде відлига.

Сонце ховається за хмарами час від часу – чекай сніжної бурі.

Навколо сонця видно кола – рік буде врожайним.

Юрій Никорак.