Закон “Про повну загальну середню освіту”дискримінує педагогічних працівників-пенсіонерів за віком і діяльністю.

Про це йдеться у відкритому листі тимчасовій виконувачці обов’язків Міністра освіти і науки професора Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна доктора філологічних наук А.М. Нелюби у відповідь на Листа МОН №1/9-201 від 08.04.2020 (Щодо нагальних питан  впровадження Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Далі публікуємо звернення дослівно:

В І Д К Р И Т И Й  Л И С Т

Пані Тимчасовий виконувачу обов’язків Міністра освіти і науки

Ознайомився із Листом МОН № 1/9-201 від 08.04.2020 (Щодо нагальних питань впровадження Закону України “Про повну загальну середню освіту”), який Ви підписали (далі - Лист).
Лист викликав двояке відчуття.
Читаєш патетичні і життєствердні слова: людино- і дитиноцентризм (ціннісний аспект), педагогіка партнерства, єдність навчання, виховання та розвитку учнів, безпечне освітнє середовище, повага до гідності КОЖНОГО учасника освітнього процесу, академічна доброчесність, відсутність будь-якої дискримінації (привілеїв чи обмежень) за будь-якою ознакою… Цим словам немає кінця, бо Лист закінчується багатообіцяльним і безкінечним ТОЩО. За кожним словом чуєш бравурні марші, бачиш зачудованих щасливим і світлим освітнім майбутнім українців, їхніх дітей, онуків…

Але зміст інших слів тривожить, обурює і викликає небезпідставні підозри щодо свідомого й послідовного нищення національної шкільної освіти.

Переконаний, що Ви самі НЕ ВІРИТЕ в написане, у бездоганність самого Закону, інакше не стали би публкувати роз’яснення-тлумачення до нього.

Як свідчить назва Вашого Листа, його зміст присвячено НАГАЛЬНИМ питанням. Не буду і я давати повну й детальну оцінку всьому викладеному у Листі – зупинюся на НАЙНАГАЛЬНІШОМУ – про “переведення педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові”.

Найбільшими досягненнями Закону України “Про повну загальну середню освіту” (далі – Закон) Ви вважаєте його інновації в досягненні “поваги до гідності КОЖНОГО учасника освітнього процесу” і “відсутності будь-якої дискримінації (привілеїв чи обмежень) за будь-якою ознакою”. Проте сам Закон, окремі його норми свідчать про протилежне: неповагу до гідності педагогічних працівників-пенсіонерів і дискримінації їх за віком і діяльністю.

Зокрема, про таке свідчить п. 2 ч. 3 Прикінцевих положень Закону: “До 1 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов’язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України”.

Що ж особливого у Ваших роз’ясненнях-рекомендаціях? Як їх узгоджено з чинним законодавством України? Чи відповідають вони самому Законові? Чи можна ті рекомендації втілити і як?

1. Передбачені Прикінцевими положеннями Закону дії зі зміни статусу й умов праці педагога-пенсіонера Ви чомусь послідовно називаєте ПЕРЕВЕДЕННЯМ (див. для прикладу назву ч. IV. Щодо ПЕРЕВЕДЕННЯ педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові).
Відповідно до Кодексу законів про працю (далі – Кодекс) термін “ПЕРЕВЕДЕННЯ” позначає зміну роботи чи організації, установи, підприємства ¬- його використовують у словосполученні “переведення на іншу роботу”, “переведення з іншого підприємства” і под. (ч. 4 ст. 24, ч. 1 ст. 32, ст. 33, ст. 34). Проте “переведення з безстрокових трудових договорів на строкові” ні в Кодексі, ні в Законі не передбачено.
Отже, використовуючи слово ‘переведення’, Ви СВІДОМО УВОДИТЕ В ОМАНУ вчителів, директорів і засновників шкіл.

2. Ви зазначаєте, що “Закон передбачає не «звільнення» педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, … а переведення…”
Проте у Прикінцевих положеннях Закону зазначено: набрання чинності цим Законом є підставою для ПРИПИНЕННЯ безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками; керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов’язані ПРИПИНИТИ безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками (п. 2 ч. 3).
У Кодексі для позначення завершення співробітництва й договорів/угод між працівником і працедавцем використовують три синонімічні-однакові за значенням словосполучення: припинити трудові відносини, розірвати трудовий договір, звільнити з роботи; використовують і відповідні віддієслівні іменники: припинення трудового договору, розірвання трудового договору, звільнення (ст. 28, ст. 32, 38, 41, 43 та ін.; у ст. 36 – використано два слова: припинення і звільнення, у ст. 40 – розірвання і звільнення).
За таких законодавчих умов Закон якраз передбачає саме ЗВІЛЬНЕННЯ  припинення = розірвання), а не переведення працівників.
Отже, і в цьому разі Ви СВІДОМО УВОДИТЕ В ОМАНУ вчителів, директорів і засновників шкіл.

3. Ви стверджуєте, що Закон “ВИЗНАЧАЄ МЕХАНІЗМ їх [учителів-пенсіонерів] переведення з безстрокових трудових договорів на строкові”.
Якраз Закон хибує тим, що в ньому НЕ ВИЗНАЧЕНО ніяких механізмів реалізації заначеної норми – названо лише окремі три дії.
Дія 1. “ПРИПИНИТИ безстрокові трудові договори”. Проте не названо важливих і визначених Кодексом умов і способів. У зв’язку з цим постають цілком законні запитання: У який спосіб припинити трудові договори? На якій законній підставі? Чи залучати профспілки? Чи виплачувати вихідну допомогу? Який запис здійснити у трудовій книжці?
Дія 2. “Припинити безстроковий договір й ОДНОЧАСНО укласти строковий”. Знову постають нериторичні запитання: Як ці дві різні дії можна здійснити одночасно? (у Законі таких механізмів не зазначено).
Дія 3. “ЗВІЛЬНИТИ згідно з п. 9 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України”. Зміст зазначеної норми Кодексу звучить так: “Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами”.
Тобто в цьому Законі повинні бути визначені конкретні додаткові підстави для звільнення учителів-пенсіонерів, які не названо в Кодексі. Проте таких підстав у Законі НЕ НАЗВАНО – їх НЕМАЄ.
За таких умов знову постають логічні запитання: На якій підставі звільняти працівника, якщо такої підстави не названо в Законі? Як можна звільнити працівника, з яким УЖЕ ПРИПИНЕНО (див. Дія 1) трудові відносини?
Отже, і в питанні наявності законного механізму “переведення” Ви СВІДОМО УВОДИТЕ В ОМАНУ вчителів, директорів і засновників шкіл.
ЗАУВАЖУ: якщо Ви чи хто інший спробуєте якось відповідати на зазначені і подібні запитання, це буде марна спроба, оскільки це буде лишень ВАШЕ суб’єктивне бачення, Ваше домислювання до Закону того, чого в ньому немає.

4. У Листі Ви зазначаєте таке: “Варто звернути увагу на те, що відповідно до статті 9 Кодексу законів про працю України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними”.

У Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 09.07.1998 зазначено: передбачений контрактом тимчасовий характер трудових відносин є однією з умов, які УСКЛАДНЮЮТЬ становище працівника (абз. 2 п. 5 мотивувальної частини). За таких умов безпідставне “переведення” на контракт є погіршенням становища працівника.
Отже, знаючи про такі норми, усупереч цим нормам Ви ЗОБОВ’ЯЗУЄТЕ директорів шкіл, засновників, власників чи уповноважених ними органів укладати заздалегідь недійсні договори – тобто порушувати чинне трудове законодавство.
Щоби не повторюватися, зазначу: викладене стосується і так званого “переведення” директорів шкіл.

У прикінцевому викладі Листа Ви зазначили таке: “Будь-який ЗАКОН завжди спрямований на ЗМІНУ суспільних відносин. Новий Закон України «Про повну загальну середню освіту» також містить перелік новацій, кожна з яких спрямована на забезпечення інтересів учнів і вчителів, як основних учасників освітнього процесу”.
Такий висновок-твердженнями аж занадто сумнівний.
У зв’язку з викладеним вище, щоби не ставати на шлях домислів, фантазій і припущень, прошу Вас як одного із авторів Закону відповісти на такі запитання:
Які саме інтереси учителів забезпечує “переведення” їх із безстрокових на строкові трудові договори?
Яким чином зміна типу трудового договору учителя-пенсіонера чи директора-пенсіонера вплине на зміну суспільних відносин?
Хто був безпосереднім ініціатором (автором) такої норми закону?
Яку конкретну ближню чи дальню мету переслідували автори Закону, уводячи норму про зміну типу трудового договору пенсіонерів? Що конкретно очікується від такої зміни?

Професор
Харківського національного університету
імені В.Н. Каразіна
доктор філологічних наук А.М. Нелюба