Згідно з даними Центру медичних досліджень імені Джонса Хопкінса (Балтимор, США) 30 країнам світу не вдалося подолати, а лише поталанило призупинити поширення інфекційної хвороби COVID- 19, серед них і Україна

Ніби за помахом чарівної палички, світ на початку весни 2020 року воднораз змінив свій попередній уклад життя. І все це з причини якогось невідомого вірусу SARS-CoV-2 сімейства коронавірусів, який і викликав серед мешканців Землі смертельно небезпечне інфекційне захворювання - COVID-19.

Але він не тільки зазіхає на життя та здоров’я роду людського - цей невидимий ворог SARS-CoV-2, завбільшки майже 120 нм коронавірус.

Він зумів посіяти серед всіх без винятку сущих на планеті Земля панічний страх – більший від «страху Господнього»; внести смуту в політичне, суспільне, економічне, духовне, соціальне, професійне та особисте життя всіх і кожного; показав неготовність влади всіх країн світу без винятку у справі вірусологічної безпеки та збереження життя і здоров’я людей, в тому числі, і власного, тощо.   

Не винятком у цьому стала і наша Україна з демократично обраною владою.

Нерозуміння змісту загрозливості нової інфекційної хвороби COVID-19 та нескординованість дій на верхніх щаблях державної влади були наочно продемонстровані українському суспільству ще 20 лютого, коли до України прилетів спецборт із китайського міста Уханю з евакуйованими 45 громадянами України і 27 іноземцями … .

Згодом в Україні (3 березня) офіційно був підтверджений перший випадок зараження людини коронавірусом SARS-CoV-2 в Чернівецькій області, від чого і почався відлік даної захворюваності.

Потім на всій території України влада запроваджує карантин (12.03-11.04).

Пізніше державна влада, зрозумівши що не спроможна опанувати епідеміологічну ситуацією в країні, подовжує карантин до 24 квітня і починає говорити про «адаптивний карантин».

Проте найбільшим потрясінням для влади стає масове повернення до України заробітчан з епідемічних вогнищ COVID-19, що мало та має прямий вплив на підвищення ризиків появи нових хворих та зараження коронавірусом внутрі країни. Також тут є ризик можливого зростання темпів розповсюдження коронавірусу SARS-CoV-2 в Україні.

Цікавим у цьому є і те, що державна влада під час незавершеної «коронавірусної ходи» поспіхом втретє міняє очільника міністерства та спішно реанімує посаду головного державного санітарного лікаря – як «генерала без армії».  

З цього та іншого виходить, що протягом двох місяців карантину та обмежувальних заходів, державній владі ціною величезних економічних втрат, але таки не вдалося опанувати епідемічний процес - як механізм попередження виникнення та поширення інфекційної хвороби COVID-19 серед населення.

На що спромоглися в Україні за період карантину – лишень вселити надію українцям на затяжний/пролонгований період в епідемічній боротьбі з коронавірусом SARS-CoV-2, про що дуже влучно зазначив Голова уряду (22.04), який спромігся роз’яснити усім нам, що «…маски, дезинфектори, соціальне дистанціювання, особиста гігієна нікуди не дінуться. Тепер це норма» та передбачив і запевнив нас усіх в країні у тому, що «…ще роки два будем жити «в нових умовах»».

Першопричиною неуспішних дій теперішньої державної влади, на мій багаторічний організаційно-управлінський досвід в медичному обслуговуванні та здоровохороні, є те, що Кабінет міністрів України на чолі з В. Гройсманом ще 29.03.2017 року ухвалив рішення за № 348 про ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби. (Щоб не склалося у шанованого читача враження, що стражно ностальгую за совітською структурою Державної СЕС, я офіційно заявляю, що тоді і зараз є за Державну санітарно-епідеміологічну службу, тільки реформованого змісту з адаптованою законодавчою та нормативно-правовою базою до санітарно-протиепідемічного законодавства євроспільноти!).

А новостворені «Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» (постанова КМ від 02.09.2015 р. за № 667) та «Центр громадського здоров’я МОЗ України» (наказ за № 515 від 25.03.2018 р.) з його регіональними структурами аж ніяк не були і не є! спроможні забезпечити населенню України належний епідеміологічний нагляд і біологічну безпеку. І це правда, хоча і гірка!!!

Звідси виходить, що населення України від березня 2015 року, завдяки владі на чолі з попереднім Президентом України, знаходилося віч-на- віч з найвищим ризиком виникнення будь-яких інфекційних хвороб!!!

Тому і теперішня державна влада не має в країні ні структурного підроздулу, ні належного лабораторно-діагностичного та кадрового високопрофесійного ресурсного забезпечення, що стали б базисом у протиепідемічній роботі з хворобою COVID-19. А втім, справжні професіонали, котрі пройшли, у свій час, шлях справжньої протиепідемічної роботи з різними інфекціями, і не тільки на території України – сьогодні новою державною владою не є затребуваними, оскільки час їх професійної діяльності, на думку тієї ж влади, вже минув.

По-друге. Причиною усіх негараздів у пропонованих державною владою протиепідемічних заходах в Україні щодо мінімізації наслідків коронавірусу SARS-CoV-2 є те, що ні один з трьох міністрів, ні головний державний санітарний лікар, ні інші високопосадовці та їх помічники, не скористалися, з невідомих причин, золотим скарбом українського вченого Льва Васильовича Громашевського (1887-980) - вченням про епідемічний процес як механізм виникнення та поширення інфекцій серед населення, що увійшло до класичної інфекційної епідеміології – як тріада по Громашевському.

Для розуміння наукового феномену Л. В. Громашевського поясню, що виникнення і безперервний перебіг епідемічного процесу будь-якої інфекційної хвороби поєднує, у власному змісті, взаємодію трьох факторів, а саме: джерело інфекції + шляхи передачі інфекції + сприйнятливий контингент. Зідси, виключення будь-якої з цих ланок і призводить до переривання епідемічного процесу на чому і мають базуватися заходи профілактики всіх інфекційних хвороб.

Саме через це і управлінські рішення державної влади у ситуації з коронавірусом SARS-CoV-2 повинні були ґрунтуватися на основах епідемічного ланцюга хвороби COVID-19, а скоординована робота на всіх рівнях державного управляннях мала базуватися на мінімізації джерел та шляхів передачі коронавірусу SARS-CoV-2, що так і не стало архіактуальним у боротьбі зі смертельним недугом COVID-19 в Україні.

По-третє. Не досягли певних результатів у протиепідемічній боротьбі в Україні ще і тому, що державна влада та влада на місцях не спромоглися з самого початку  карантину забезпечити належний суворий контроль серед населення як у цілому, так і поміж його відповідних категорій щодо джерел інфікування та шляхів передачі коронавірусу SARS-CoV-2 на етапі самоізоляції, дотримання соціальної дистанції, масочного режиму, лабораторної діагностики хвороби COVID-19 через механізми активного залучення до цього правоохоронних органів; національної гвардії; працівників соціальних служб, ЖЕКів та ОСББ; медичних працівників первинного рівня медичної допомоги; активістів, волонтерів та мобільної програми «Дій Вдома» тощо.

Про це волав, у свій час, і другий екс-міністр Ілля Ємець (25.03), коли в державі кількість заражених коронавірусом SARS-CoV-2 становила ще 139 хворих, а померли з причини COVID-19 було п'ять осіб: «…Україна зможе локалізувати коронавірус жорсткими заходами, інакше кількість жертв буде катастрофічною». Але для державної влади України це було, як «…голос волаючого в пустелі», до якого так і ніхто не прислухався. Окрім цього, пан І. Ємець заявляв і про те, що «…Незважаючи на те, що наша країна вже вступила в посилену стадію боротьби з коронавірусом, деякі спеціально створюють перешкоди в роботі міністерства. Переслідуючи свої особисті мотиви, вони ставлять під загрозу життя і здоров'я українців. Заявляю, якщо нам і далі буду заважати працювати, кількість жертв може бути катастрофічною».

Усі ці та інші недопрацювання в протиепідемічній боротьбі з коронавірусом SARS-CoV-2 дозволили державній владі отримати половинчастий результат за період карантину: Україні вдалося лише зупинити швидкість поширення коронавірусу SARS-CoV-2, але не подолати його, що і забезпечило у цьому нестійку рівновагу.

А тепер ще так званий «адаптивний карантин» … .

З метою професійного опанування пандемічною ситуацією з причини хвороби COVID-19 в Україні, вважаю за необхідне порадити державній владі України одне єдине:

-  вже на вчора, спланувати і провести вибірковий репрезентативний статистичний лабораторно-діагностичний моніторинг стану здоров’я різних віково-статевих та соціальних груп населення на всій території України в контексті встановлення рівня інфікування та імунітету з причини коронавірусу SARS-CoV-2.

Доречі, на цьому неоднаразово наголошувала і академік НАН України Елла Лібанова (23.03).

Чи потрібні для цього додаткові кошти – так потрібні! Буде необхідний і додатковий лабораторно-діагностичний та кадровий ресурс! Проте, як казав Нікколо Макіавеллі: «мета виправдовує засоби», це по-перше, а по-друге – наукового дослідження такого змісту в період пандемії коронавірусу SARS-CoV-2 в світі не проводилося і Україна у цьому буде першою.

Отримані в стакий спосіб та екстрапольовані наукові дані, так званого, «статистичного зрізу», дозволять державній владі та всім нам нарешті:

- зрозуміти стан враження населення країни хворобою COVID-19;

- конкретно визначити та доопрацювати ресурсну базу для подолання коронавірусу SARS-CoV-2;

- опрацювати об’єктивний до виконання як на рівні дежави, так і на місцях протиепідемічний план мінімізації коронавірусу SARS-CoV-2 серед населення, успішна реалізація якого, через суворий контроль за його виконанням, дозволить отримати очікувані успіхи  в здоров’ї, суспільно-економічному, духовному та соціальному житті українців.

 Господи! Дай усім нам в Україні, мудрості, розуму та здоров’я у нелегкий час боротьби зі смертельною хворобою COVID-19.