Адвокат Юлія Мороз – це яскравий приклад людини, яка зробила себе сама. Нині вона досвідчений правник. За плечима багаторічний досвід, здобутий на різних посадах – податкова, суд, академія, Державне агентство земельних ресурсів. А тепер ще й – приватна адвокатська практика у Києві.

Однак, щоб досягнути теперішнього становища, їй довелось, без перебільшення здолати тернистий шлях. До того ж,  гострих шпичаків на цій дорозі явно не бракувало. Бо йдеться  про випадок, коли правничу кар’єру зробила дівчина, у котрої «у рукаві» не було впливових родичів. Вочевидь, так і сформувалась головна риса її вдачі – ставити перед собою ясну мету і здобувати її у найефективіший спосіб, але не будь-якого ціною.

Нині Юлія Мороз визначила для себе новий Рубікон. На її думку, чимало проблем теперішньої України породжені тільки одним – браком волі у політичного керівництва ці проблеми розв’язувати.  А коли сліпий веде, а німий розказує, то таких поводирів треба позбутись. Саме тому Юлія Мороз постановила для себе ціль спробувати свої сили на позачергових парламентських виборах  як представник ВО «Батьківщина».    

Перед тим, як перейти до розмови з адвокатом Юлією Мороз, кілька слів з її біографії. Чому це важливо? Очевидно, саме у дитинстві – джерело її нинішнього успіху. Наполегливість, працьовитість, сильне бажання себе реалізувати у професії, «емоційна стійкість» і «комунікативні здібності» (це з теперішнього резюме)  –  усе це вона увібрала безпосередньо з української землі, яку збігала босими ногами.      

Родом із Житомирської області. Мати – вчителька, батько – міліціонер.  Доки не стемніє – господарство, город, грядки, треба було допомагати матері. Уроки робила вночі. Батько приходив пізно. Вкладав її спати. Чи не тоді у юної Юлі сформувалась перша  доросла мета в житі – змінити його.

«Із 7 років я працювала як повноцінний член суспільства… на городі. Але я дуже хотіла вчитися. Вільний час і книжка – я більше ні про що не мріяла», - згадує Юлія Мороз.

Після 9-го класу школи села Великі Дмитровичі, що в Обухівському районі на Київщині, було вирішено вступати на правознавство в Економічний коледж в Ірпені. Батько підтримав такий вибір.

У школі претендувала на золоту медаль, але мама остерігалась поголосу. Мовляв, учительська донька, самі собі медалі дають. Юля погодилась.

Рік провчилась у коледжі, за цей же час склала екстерном усі іспити за 10 і 11 класи. І вже у 16 років – вона студентка тодішньої Податкової академії (тепер це Національний університет державної фіскальної служби України) в Ірпені (коледж був її філіалом). Тобто, її однокласники пішли вчитись в 11 клас, а вона – в академію.  Був такий період, коли вона склала за 15 днів 18 іспитів.   

Закінчила академію з двома червоними дипломами – бакалавра і магістра. 

– Чим обумовлене ваше рішення спробувати свої сили у політиці?

– Можливо це прозвучить пафосно, але насамперед – це бажання поміняти правила співжиття в нашій країні. В Україні має бути комфортно жити не тільки олігархам і тим, хто їх обслуговує, а всім, хто чесно і сумлінно робить свою роботу.

При цьому я чітко усвідомлюю, що таке завдання до снаги тільки добре організованій політичній команді. Я, власне, і представляю таку команду. Це партія «Батьківщина» і наш лідер Юлія Тимошенко. 

Вважаю, що на сьогодні в Україні Юлія Тимошенко є державним діячем найвищого класу, у якої є чітке розуміння того, як розв’язати дві найголовніші проблеми, що нині стоять перед країною. Це досягнення переможного миру у війні з Росією і економічне відродження України.

Ну і ще одна причина. Я відчула, що внутрішньо готова спробувати свої сили у політичній боротьбі.  Я готова слухати людей і їм допомагати.       

– Ви кажете про нові правила. Наша Верховна Рада з такою швидкістю ухвалює нові закони, що годі за ними встежити. Як би ви, як правник  з великим досвідом, оцінили якість цих законів?

– Можливо скажу крамольну річ, але на мою, підкреслюю, суб’єктивну думку, коли говорити про Верховну Раду, то треба сказати, що там значна частина депутатів не знає особливостей законотворчої роботи. Як вони можуть щось путнє прийняти. От і вся якість законів.

Річ у тому, що дуже мало спеціалістів, які орієнтуються у тій чи іншій проблемі і можуть її викласти коротко і чітко на папір, тим більше –  у вигляді нормативного акту.

Один приклад. Я почала писати свою кандидатську роботу 2008 року (тема –  податок на додану вартість). На той час ще були чинними закон про ПДВ і закон про прибуток підприємств. На захист я виходила в 2011 році. Тоді саме ухвалили Податковий  кодекс, у якому, по суті, об’єднали чинне на той час податкове законодавство. І от я мусила свою наукову роботу суто з формальних причин переписати. Це тривало десь півроку. За цей час у розділ Податкового кодексу, який стосується ПДВ, було внесено аж 15 законодавчих змін. Отака якість.         

І ще одне. 2006 року під час однієї із співбесід мені поставили питання: чим відрізняється ПДВ від НДС? Так от, на мою думку, процентів 70 від тих, що нині сидять у Верховній Раді, відповіді на нього не дадуть.

– Якісно написаний закон – це як?

– Знаєте,  мене деколи складається враження, що у нас закони пишуться так, щоб було якомога складно їх зрозуміти і застосовувати. Натомість що простіше написаний документ, що коротші у ньому речення і норми, то легше його на практиці використовувати. Але тоді не буде лазівок і схем, не буде як  ухилитися від норм такого закону, не зазнавши покарання.  

Коли я, як адвокат, беруся за ту чи іншу справу, і звертаюсь до нормативний документів, які начебто знаю, однакову мушу  писати спеціальний план, як і де знайти ту істину. Тому що на кожен закон є 55 роз’яснень, положень, інструкцій. Скажімо, в податковому законодавстві людині, яка має економічну і юридичну освіту, але не має досвіду роботи у податкових і судових органах, дуже складно дати собі раду.

– Виходить у нас закон як дишло?

– На жаль, у багатьох випадках саме так. Як на мене, норми мають бути прямої дії – ти її прочитав і зрозумів. Поясню. «На червоне світло їхати заборонено». Крапка. Без продовження «У разі якщо…».

Почитайте рішення Європейського суду. Це зовсім не ті рішення, які пишуть наші суди. Колись один із моїх керівників казав таку фразу, зміст якої я спершу не могла збагнути: «Документ має бути написаний так, щоб бабця, яка продає зернята на базарі, його зрозуміла». Я собі тоді думала, ну як про складні суспільні стосунки і суперечки можна написати коротко і ясно. Можна. Я три роки працювала помічником голови одного із судів. У нас були найкоротші рішення. Як блискавки. Ти прочитав і все зрозумів. І тобі не треба адвокат.       

– Тоді ви залишитесь без роботи.

– Я не проти. На мою оцінку, якби у нас закони писались за принципом «зелене – їдь, червоне стій», то департаменти державних органів можна було б скороти утричі. Я знаю, що кажу, бо працювала, так би мовити, по обидва боки барикади: і була державним чиновником, і помічником суддів, а тепер працюю адвокатом. Штати департаментів наших центральних органів просто страшно роздуті, а напишеш до них запит – то чекаєш роз`яснення довго і нудно.   

Водночас я б застерегла від того, що б не впадати в іншу крайність. Нині часто чую від колег-адвокатів таку думку, що, мовляв, державні чиновники – це зашорені обмежені люди. Це не так. Насправді це титанічна праця –  якісно написати  чи то якесь роз’яснення, чи то якусь інструкцію. Без грамотної, оптимальної за численністю армії бюрократії нам у державі просто ніяк не обійтись.

– Усі судді – хабарники. Як ставитесь до такого твердження?

– Я категорично проти огульних звинувачень. У тому чи іншому суді може бути двоє - троє суддів-олігархів, а у нас уже складеться враження про суд загалом. Попрацюйте у районних суд, хоча б міста Києва. Там безліч суддів, які чесно і сумлінно виконують свою роботу – приймають рішення відповідно до Закону.

Окремо хочу сказати про так звані політичні справи. Тут справді жоден суддя, жоден суд проти влади не піде. Так, як судів приручила влада Порошенка, такого ще не було. Це правда. Знаю з власного досвіду. Я маю справу, у якій захищаю політика категорії «А» - найвища категорія державної служби. Був звільнений незаконно. Ми рік були у процесі, виграли справу, але за Адміністративним кодексом такий публічний спір мав бути розглянутий протягом двох місяців.

А щодо суддів, щодо яких є підстави підозрювати їх в корупції, то треба діяти тільки і тільки за законом. Тепер це робити буде складніше. Норма про незаконне збагачення, як ви знаєте, була скасована. Та й до діяльності антикорупційних органів особисто у мене багато запитань. Візьміть НАБУ. Скільки вони вже працюють, а ще жодного вироку немає.

Воднораз, на мою думку, у наших судах і державних органах працює безліч професіоналів з великої букви. Але система їх ламає. Треба міняти систему. І так у багатьох сферах нашого публічного життя. Таке моє бачення і така позиція партії "Батьківщина". 

– Дякуємо за розмову.          

Довідка.

Мороз Юлія Анатоліївна народилася 26 травня 1985 року у місті Малині Житомирської області.

Заміжня. Син – Мороз Костянтин Олександрович.

2006 року закінчила юридичний факультет Національного університету ДПС України за спеціальністю «Правознавство».

2011 року захистила кандидатську дисертацію на тему «Правове регулювання відшкодування податку на додану вартість в Україні» в Державному науково-дослідному інституті МВС України  та здобула науковий ступінь кандидата юридичних наук.

Працювала в ДПІ у Солом’янському районі  Києва. Спершу обіймала посаду юриста, згодом – заступник начальника юридичного управління – начальник відділу супроводження справ у судах.

Потім була робота в Окружному адміністративному суді Києва та  Київському апеляційному адміністративний суді на посадах помічник судді, помічник голови.

Далі стала начальником Управління комунікації та забезпечення діяльності голови Державного агентства земельних ресурсів України.

У 2014 – 2015 роках – начальник юридичного відділу Національний  університет державної податкової служби України.

З 2016-го і по цей час - ТОВ «Юридична компанія «Еверест», директор, приватна адвокатська практика.