В контексті політики національної пам’яті дуже важливим є трактування витоків та історії Львівського університету, який зараз носить ім’я Івана Франка.

У 90-ті роки минулого століття вчена рада університету, проявляючи короткозорість та нерозбірливість, повторила польську і радянську легенду про створення університету у 1661 році польським королем Яном ІІ Казимиром.

Насправді, тоді ніякого університету не було створено. Було лише проголошено про організацію академії на основі єзуїтського колегіуму, але польський сейм не підтримав цю ідею, і сам заклад не було організовано. Надалі продовжував існувати лише єзуїтська колегія, яка і формально, і по суті не була університетом.

Важливим є й інший момент: у цьому польському закладі українці не мали права навчатися, а учнів жорстоко карали навіть за почуте на перерві українське слово. То хіба можна такий заклад вважати предтечею українського університету? Однозначно, ні.

І зарубіжні українці завжди визнавали початком Львівського університету 1784 рік, коли він дійсно був створений указом імператора Йосифа ІІ, і, попри всі недоліки університету австрійських часів, там були українські кафедри і формувалися традиції української вищої школи.

А тому в умовах сучасного різнобічного великодержавницького натиску виводити початки Львівського університету з єзуїтського колегіуму, який, до того ж, був звичайною тогочасною середньою школою, вкрай недоречно.