Ліна Костенко - українська поетеса, прозаїк, громадський діяч. Автор понад 15 поетичних збірок ( «Вітрила», «Мандрівки серця», «Над берегами вічної ріки», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта»), роману «Записки українського самашедшого». 

За історичний роман у віршах «Маруся Чурай» була удостоєна Державної премії ім. Т. Шевченка, - про це пише Укрінформ. 

Для багатьох українців вона - беззаперечний моральний авторитет, адже за все своє життя не заплямувала себе підлими компромісами з не менш підлою владою. 

Тоді, коли більшість співвітчизників закривали очі на всілякі беззаконня, слухняно киваючи головою і підтакуючи «можновладцям» за шматок ковбаси або орден - не так вже й важливо за що - у неї вистачало сміливості дивитися правді в очі і говорити категоричне - ні. Ні - підлості, брехні, зради, дурості, насильства, цинізму ... 

Її поезія, її слова - не пусті балачки українського демагога в вишиванці - за її словом - позиція, вчинок, вибір. 

Костенко підписувала в 1965 році лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1966 році під час львівського судилища над брати Горині кинула їм квіти. Згодом написала лист на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна» і робила безліч інших вчинків, які свідчили про її активну громадянську позицію. 

Після цього вона понад десять років писала «в стіл», розплачуючись за свою принциповість. Тодішня влада, зрозумівши, що її «не приручити», позбавила Ліну Костенко права друкувати свої твори, що для поета - майже смерть. Але вона не злякалася, вистояла. Однак і мовчання Ліни Василівни теж надзвичайно красномовне. У той час, коли простір, ефір неймовірно засмічений балаканиною, вона, як поет, людина з дуже тонким слухом і смаком, вважає за краще мовчати. Ніякі спокуси викликати у неї відповідну реакцію з приводу чогось або кого-то - марні. І це горде мовчання теж є позицією, вчинком. 

У 2005 році вона відмовилася (справа нечуване!) від звання Героя України. І дійсно: будь-яка «політична біжутерія» їй ні до чого, адже у неї є головне - совість та ім'я. А у нас - її вірші, де все сказано.