В яких ти блукаєш краях?

Мій милий,
мандрівнику гордий!
В яких ти блукаєш краях?
Вітрами далеких фіордів
листівка пропахла твоя.
Зеленою вогкістю молу,
вугільним пилом портів...
Пройшла зачароване коло
печатей і штемпелів.
На марках - то біла мева,
то в сяйві древніх корон -
якась молода королева,
якийсь допотопний король.
Далекого рейсу прикмети...
Як довго листівка йде!
Я завжди вгадую - де ти.
Ніколи не знаю - де.
Чи в морі,
чи десь у таверні,
що мов скаламучене дно, -
туманний міраж повернень
ти бачиш крізь дим і вино.
А може, вдивляєшся марно
в пітьму штормових примар,
а сонце, мов краб янтарний,
сховалося в брили хмар.
І хвилі - гора за горою,
надходить ніч грозова...
І може, я стану вдовою...
І може, я вже вдова!
Листівка пече мені руки.
Листівка нічого не зна.
Крізь тисячі миль розлуки
до мене ішла вона.
Така безтурботна й легенька!
Страшна в безтурботності цій...
А наша донька маленька
малює квітку на ній.

Ілюстрація Анна Спешилова