У день великого свята Благовіщення учасники соцмереж та журналісти миттєво розповсюдили «резонансне» відео - уривок богослужіння. Прикро бачити таку активність (краще б так швидко і сміливо реагували на справжні злочини проти суспільства), такий шквал обурень. Просто гидкі коментарі львів’ян, мешканців духовної колиски Галичини з приводу відвідування вірянами богослужіння у церквах ( під час карантину).

Саме пандемія мала б стати покликом до переосмислення свого життя, навернення до Бога, духовних цінностей, любові між людьми. Натомість спостерігаємо стільки ненависті.

Цікаво, скільки коментаторів вважають себе християнами? Християнами за змістом, а не за формою.

Давайте спитаємо кожен сам себе: чи я є християнином, який вірить, що Бог створив світ і всім управляє? Чи маю я сильну віру? Чи наша віра, хоч б як гірчичне зерня, про яке говорив євангеліст Матей: «Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!» (Мт. 17, 20) ?

Якщо будемо чесні із собою, більшість з нас, мабуть, визнають, що віра наша слабка. І у цьому немає нічого дивного, адже навіть учням Христа, які бачили і його, і створені ним чуда, бракувало віри, і вони просили в нього: «Додай Ти нам віри!» (Лк. 17:5). То що ж говорити про нас ?!

Якщо нам бракує віри в тому, що ми не інфікуємося в храмі, якщо маємо сумніви чи здорові - молімося вдома під час карантину (це дозволяє і, навіть, заохочує верховенство Церкви), зростаймо у вірі і не засуджуймо тих, хто довіряє Богу, готовий прийняти його волю і не боїться, бо «навіть і волосся на голові у вас усе пораховане» (Лк. 12:2-12).

Багато з коментаторів, я більш ніж впевнена, виходять з дому коли є «гостра необіхідність»: чи за продуктами, чи на прогулянку з дитиною. Так от, для християн відвідини богослужіння та Причастя - це також гостра необхідність. І не Вам їх судити.

Що стосується однієї ложечки. Навіть без карантину є ті, хто вважає, що таким чином можна чимось заразитися. І справді, інфекційних хвороб та вірусів і без коронавірусу вистачає. І коли ти приймаєш Святе Причастя - ти не знаєш, хто приймав його перед тобою (може й людина, яка є носієм різних збудників). Але ти або віриш, що приймаєш Христа під видом хліба і вина (і тоді не може бути мови про якесь інфікування) або ні. Третього нема.

• Читай також На Сихові віряни під час карантину причащаються з однієї ложечки. Відео

Засуджувати священника можуть тільки ті, хто зовсім не знає і не розуміє головних засад його служіння: це його обов‘язок, і він є чітко регламентованим. В період страшних епідемій саме священники і духовні особи були тими, хто піклувався і приходив до тих, від кого увесь світ відвертався, розуміючи небезпеку, але йдучи дорогою служіння. Згадайте Матір Терезу.

І нарешті. Знаєте, що найприкріше. Я не дивуюся невіруючим, а дивуюся тим, хто називає себе віруючим. Тим, які не добирали слів (від авторського «фігачить» - мороз по шкірі»), тим, хто боїться інфікування в церкві і які за два тижні будуть постити писанки та пасочки: традиції, а не віра....

«По вірі вашій нехай буде вам» (Мт. 9, 29).

“Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт. 7:1-5).

Ольга Марченко, кандидатка економічних наук, доцентка Львівського державного університету внутрішніх справ МВС України, громадська діячка, голова Львівського обласного осередку ГО «Жінки Батьківщини».