Новий політичний сезон починається. Для влади Зеленського він стане визначальним: або відбудеться робота над помилками, або країна почне готуватись до нових президентських виборів. Достроково.

В новий сезон Україна входить на фоні адаптивного карантину і антирекордами по COVID-19; парламент – із "монобільшістю напіврозпаду"; новий уряд – без затвердженої програми дій. В минулому серпні після тотальної перемоги "Слуги народу" на парламентських виборах у політикумі та суспільстві панувало очікування фундаментальних змін. Зараз уже мало хто сподівається на бліцкриг реформ. Головне очікування – аби не стало гірше. Минув лише рік, але змістовно – прірва, пише у своєму блохі на НВ експрем'єрміністр України Олексій Гончарук.

Очевидно, новостворена "збірна міцних господарників" в уряді буде намагатися тихо плисти за течією і зайвий раз "не висовуватися", щоб не звільнили. Але "відсидітися" навряд чи вийде. Надто багато викликів та криз вимагатимуть ухвалення складних рішень вже найближчим часом. Перш за все в сфері безпеки: війна з Росією, пандемія, енергетика…

Наприклад, все більше людей розуміє, що весняний локдаун був панічною помилкою. Приблизно як застосування хіміотерапії при перших проявах застуди. Зараз, коли статистика поширення захворювання в десятки разів більша, в уряду вже немає такого інструменту. "Економічний імунітет" суспільства майже знищений, тому навіть якщо подібне рішення знову ухвалять — його просто не виконуватимуть. Питання навіть не в кричущих прикладах Епіцентрів та Велюрів — людям банально не буде за що жити. Міста "червоної зони", які відмовилися зупиняти громадський транспорт — свідчення того, що система державного управління розпадається. І "волюнтаристичні" рішення центру для місцевої влади перестають бути аргументом.

"Галочки" та "палички"

Одною з головних програмних позицій "раннього Зеленського" була реформа правоохоронних органів. Поки це головний провал команди. Ще минулої осені мав бути ухвалений закон про Бюро фінансових розслідувань, який забрав би у силовиків функцію розслідування економічних злочинів. Читай — можливість "кошмарити бізнес". Цю битву мій уряд програв силовикам, яким вдалося переконати президента, що "законопроект не ідеальний і потрібно його переписати". Під цим приводом він і був провалений у парламенті в січні цього року. В новому сезоні чекаємо на ухвалення "правильного закону", хоча поки підстав для оптимізму небагато. Навпаки, все частіше говорять про те, що в Україну повернулися практики 2010-х, коли правоохоронні органи приходили до бізнесу, щоб збирати на бюджет згідно з затвердженим "нагорі" планом.

Читайте також: Українці не підтримують "особливий статус" ОРДЛО на Путінових умовах, зокрема й виборці "Слуги народу"

Наповнення бюджету за рахунок чавлення підприємців було добре відточене за часів Януковича. "Галочко-паличкова система", ходоки від силовиків на підприємства — шлях результативний у короткій перспективі, але тупиковий навіть у середній. Бо такі походи з пропозицією «скидатися на бюджет» стимулюють корупцію і тінь, позбавляючи державний бюджет надходжень.

Розуміння цієї прописної істини точно є у окремих членів команди президента, але їхній голос недостатньо сильний, щоб його чули. Тож, результат цього протистояння з силовиками не очевидний.

Земля та реформи

Земельна тема також буде однією з найпомітніших, адже опозиція робитиме все, щоб запуск ринку землі з 1 липня 2021 року обійшовся владі максимально дорого. У противників земельної реформи традиційно багато аргументів, для того, щоб пояснити чому "країна ще не готова": "кадастр не заповнений", або "фермери не захищені", або щось про "землю і душу". Підстави для антиринкової пропаганди уряд їм точно дасть, адже значна частина важливих ініціатив, що ми започаткували, була заморожена (наприклад, ортофотознімання для оновлення картографічної основи кадастру).

Відкладання земельної реформи має довгу та "успішну" історію в Україні (як і взагалі відкладання реформ). Можна бути впевненим, що популістично-опозиційне крило давитиме на решту парламенту, щоб під будь-яким приводом відтермінувати запуск ринку землі. І в умовах, коли "монобільшість" існує радше формально, а закони ухвалювати треба, цілком може скластися ситуація "консенсусу", в якому парламент погодиться притримати реформу ще на рік (два, три, як піде).

Крім того, з посад звільнена більшість реформаторських кадрів, які почали працювати наприкінці 2019 — початку 2020 року і були зацікавлені у змінах. Якщо у січні ми були впевнені, що змогли подолати корупцію «нагорі» і тепер наступ переходитиме на локальний рівень, то сьогодні відбувається класична "реакція" і повернення торгівлі посадами на місцях.

Тому такі ж ризики загрожують і реформам у сферах державних закупівель, освіти та медицини. Кожна з них реально припиняла неефективність та схематоз, а значить має серйозний пул опонентів. Тому, в умовах коли уряд намагається уникати будь-яких конфліктів, а президент хоче бути хорошим для всіх, є просте рішення — згорнути реформи і зайнятися "косметичним покращенням".

Трохи про граблі

Економічне зростання запускають доступні кредити і вбивають протекціоністські заходи. Для появи першого потрібні "дешеві" депозити, а для них, в свою, чергу — низька річна інфляція. Тому логічним було би зниження Національним банком України цільового інфляційного коридору з 5% (+/-1) до 3% (у 2019 інфляція склала 4,1%).

Натомість, у діях уряду проглядається зовсім інший тренд — підвищення мінімальної зарплати, протекціоніські настрої, ідеї щодо монетарної емісії – тобто підготовка до зростання інфляції. Проблема поглиблюється тим, що а) восени знадобляться гроші, щоб якось покривати величезний дефіцит держбюджету і б) водночас потрібно показати "досягнення", адже 25 жовтня відбудуться місцеві вибори. Найпростішим та очевидним рішенням в цій ситуації може стати "запуск верстату".

Важко зрозуміти, як в голові освіченої людини одночасно уживаються "дешеві кредити" і "висока інфляція", але кількість прибічників таких ідей в команді президента є достатньою, щоб вважати її реальною загрозою.

Важливо також називати речі своїми іменами. Під "підвищенням мінімальної заробітної плати" нам насправді "продають" збільшення податкового тиску. Бо зростання зарплат в бюджетній сфері збільшить видатки бюджету, а це в свою чергу ляже на плечі платників податків. У небюджетній сфері "мінімальна зарплата — це насправді "мінімальна база оподаткування" з якої сплачується ЄСВ. Тож, фактично, це рішення — не стільки про зарплату, скільки про збільшення податків.

Недолугий протекціонізм — ще одна улюблена гра українських політиків "епохи ланосу по ціні ауді", які за риторикою "купуй українське" маскують інтереси фінансово-промислових груп. Тому ідеї запроваджувати пільгове оподаткування чи забороняти купувати окремий спектр імпортних товарів в системі ProZorro без локалізації виробництва на рівні 25−40%, як це передбачає ухвалений парламентом в першому читанні законопроєкт "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" (№ 3739) — теж є серйозною загрозою в новому сезоні.

Що справді потрібно було би зробити для захисту вітчизняного виробника, так це нарешті зупинити контрабанду. Але це знову повертає нас до розмови про правоохоронні органи. Припинити "контрабас" без усунення від цієї кормушки СБУ — точно не вийде.

Кво вадіс?

"Україна буде зменшуватися поки не зміниться" сказав колись великий друг України сенатор Джон Маккейн. Нерозуміння цієї тези може коштувати країні дуже дорого. Тому, реформи для України — не забаганка, а життєва необхідність.

Реформа завжди передбачає зміну сутнісних правил гри. Це завжди війна з тими, хто звик паразитувати на протиріччях і "шпаринках" у старих правилах. А вони переважно і складають основу системи, яку ти прагнеш змінити. Реформи є несумісними з "плаванням за течією" та простими рішеннями, в тому числі — кадровими. Несумісними з більшою частиною команди президента зараз.

Ця осінь може стати "рубіконом", на якому владі доведеться визначатися, куди вона рухається: вперед, як було обіцяно країні рік тому — чи назад, прикриваючи свій тихий відступ "фарбуванням парканів".

Правда, на другий варіант активна частина суспільства точно не погодиться.