Словосполучення «сталий розвиток» набуло в Україні такої дивовижної популярності, що майже стало містичним заклинанням. А заклики щодо необхідності сталого розвитку лунають звідусіль і розглядаються як універсальний спосіб вирішення майже всіх соціальних, економічних та екологічних проблем.

Вже навіть почали говорити про сталий правовий розвиток. Тому припускаю, що прочитавши заголовок, багато читачів будуть розгубленими. Мовляв, як можна сумніватися у доцільності концепції, яка і в світі загалом має широке поширення (під назвою Sustainable development), а в Україні є майже «священною». На механічному обігруванні цього словосполучення в українській науковій літературі, у тому числі й географічній, вийшло сотні статей. І тут є навіть курйозний аспект, пов'язаний з невдалим перекладом базового англомовного поняття Sustainable development саме як сталий розвиток, адже в українській мові слово «сталий» означає незмінний і відповідно такий, що не в зможі розвиватися.

Але проблема не лише в невдалому перекладі та бездумному повторюванні, а й у тому, що й по суті ідея сталого розвитку є суперечливою. Чому? Цю концепцію, офіційно прийняту на Конференції у Ріо-де-Жанейро ще у 1992 році, механічно і не зовсім коректно пов'язують переважно лише з беззаперечними вимогами до захисту довкілля від забруднення, раціональним використанням природних ресурсів, екологічною безпекою, а ще – необхідністю подолання бідності. І такі позиції визначили її привабливість. Але при цьому нібито не помічають інші базові ідеї Sustainable development. А саме – вимогу обмеження економічного росту і обмеження використання ресурсів нібито задля їх збереження майбутнім поколінням, враховуючи передусім різке зростання кількості населення маіту (демографічний вибух). Тобто економічне зростання за цією концепцією має підтримуватись лише на незначному рівні (тому правильний переклад українською мовою Sustainable development – підтримуваний розвиток). Дехто з аналітиків вважає, що обґрунтовуючи такі ідеї, науковці розвинутих країн якраз намагалися уникнути прискореного економічного розвитку нових індустріальних держав і зберегти собі провідні позиції. Але це лише окреме припущення. Суперечність в іншому. Чи зможе ця концепція стабілізувати демографічний розвиток та усунути економічні контрасти між розвинутими державами та країнами Другого й Третього світу? Однозначно, ні. Бо що може зрівноважити демографічний розвиток? Лише перехід від розширеного відтворення (одна сім’я троє і більше дітей) до звуженого чи простого) (одна сім'я – одне чи двоє дітей). А як забезпечити такий перехід? Це є можливим в умовах прискореного економічного розвитку, насамперед індустріалізації та урбанізації, що, зокрема, показує приклад Японії, Південної Кореї, Тайваню.

Тому обмежений економічний розвиток держав Третього світу згідно з концепцією сталого розвитку лише поглибить наявні економічні та соціально-демографічні контрасти. Щоб цього уникнути, таким державам треба переходити на прискорені темпи економічного розвитку, а не ставити питання про лише повільне (стале чи підтримуване) зростання. І нові азійські індустріальні держави (Південна Корея, Китай Тайвань, Сінгапур), відкидаючи нав’язувані стереотипи необхідності лише підтримуваного на низькому рівні зростання, добилися величезного економічного прогресу (і, до речі переходу на нижчі темпи природного приросту). Це цілком стосується й держав з перехідною економікою, у тому числі й України, якій якраз потрібно не обмежувати економічний розвиток, а забезпечити бурхливе піднесення економіки (не на 1-2 %, а понад 10%), чого можна досягти лише в процесі нової індустріалізації та інтенсивного використання всього ресурсного потенціалу.

Такі висновки не означають, що концепція Sustainable development є цілком деструктивною. Навпаки, вона є важливою і необхідною для розвинутих держав, яким достатньо підтримувати незначне економічне зростання за обмеженого використання природних ресурсів. Для України, а також держав з перехідною економікою та країн Третього світу на сьогодні найважливішими є не обмеження в економічному розвитку, а навпаки - вихід на дуже високі темпи динаміки. А з суспільно-географічного погляду такий розвиток має бути регіонально збалансований. Важливо додати, що лише науково-технічний прогрес як складова індустріалізації у змозі вирішити й екологічні проблеми.