У п'ятницю BBC News Україна оголосила старт літературного конкурсу "Книга року BBC - 2018".

Цього року до нього додалася нова номінація - есеїстика.

Отож, члени журі конкурсу, які взяли участь у презентації, поговорили про те, як дописи в соцмережах, есеї та художня література перетікають одне в інше.

Філософ Тарас Лютий згадав приклад Фрідріха Ніцше, який свого часу записував свої міркування на невеликих клаптиках, з яких потім складалися книжки.

"Не треба засуджувати дописи у Facebook, - сказав він. - Вони потім утворюють канву, яка може вилитися в есей".

Журналістка Ольга Герасим'юк відзначила, що з творчості у соцмережах народилося багато книжок, але критерій для їхньої оцінки залишається старий: талановито написано чи ні. Але не кожен текст з соцмережі надається до видання, вважає вона.

"Можна робити написи на сірникових коробках, і це буде геніально", - відзначила вона.

"А можна на стінах", - докинув пан Лютий.

Літературознавець Віра Агеєва поміркувала над тим, кого можна назвати першими блогерами в українській літературі.

За її словами, Григорій Сковорода у своїх текстах цілком вкладався у п'ять тисяч знаків, що цілком порівнювано з обсягом блогу.

А поет Максим Рильський, нагадала пані Агеєва, у 1962 році почав друкувати в газеті "Вечірній Київ" свої "суботні розмови". Читачі писали йому листи, він їм відповідав - цілком як у соцмережах, хіба повільніше.

А от Віталій Жежера висловив думку, що блоги належать віртуальному світу, і у друкованому вигляді ці тексти втрачають привабливість.

Погодилися з ним не всі - наприклад, Тарас Лютий згадав письменника Валер'яна Поліщука, який у 1920-х роках писав нотатки, дуже схожі на сучасні блоги. Нещодавно їх видали книжкою - і, на думку пана Тараса, вони від того тільки виграли.

"Текст, надрукований на папері, одразу робиться іншим - священний папір одразу показує, є талант чи ні", - підсумувала Ольга Герасим'юк.

www.bbc.com