Пробі!
Необов'язковими словами
вони мене обсипають, як пшоном.

Злітаються горобці-хвилини.
Клюють мене в тім'я, в мозок, в потилицю.
Дибають по спині.
Розчепіривши крила,
люто скубуться.
І, нарешті, кінчають, каналії,
фрагмент з гороб'ячої вакханалії.

Я поволі випростуюсь.
Але ще довго наді мною
літає гороб'ячий пух у пшоняному пилі.

А вночі мені сняться кошмари.
Ніби йду я між двома рядами огрядних лантухів,
і що не ткну пальцем у лантух —
з дірок сиплеться пшоно, пшоно, пшоно!
Уже по кісточки, по коліна, по плечі,
Уже немає чим дихати.
А вгорі на гілляці
сидить невмирущий Фенікс часу
і ронить сльози в сипучі піски пшона...

                                                                                                                                                                                                                    Фото автора