Про ветеранів, владу і простих людей та їх взаємодію у час фактичної війни.

Наприкінці червня з району виконання бойових завдань у складі Об’єданих сил до Львова повернулися військовослужбовці 80 окремої десантно-штурмової бригади.

На передовій військові були упродовж 8 місяців. Тож з нагоди повернення вдома захисники пройшлися вулицями міста урочистою ходою. Втім, як відзначили ще під час маршу військових волонтери і активісти, львів’яни не надто масово зустрічали військових.

Версій того, чому так трапилося, і досі лунає багато. Хтось звинувачує владу і ЗМІ в недостатньому інформуванні суспільства, хтось переконує, що люди втомилися від війни.

Чи так це та як реагувати на таку зустріч, ми розпитали у психолога-волонтера Світлани Булки, яка працює як з військовими, так і з молодим поколінням, презентуючи їм проект «Жива книга». У рамках якого проводить зустрічі з бійцями.

«Чому Львів так холодно зустрів захисників 80-ї бригади? Тому, що більшість,  нарікаючи на  владу, доволі часто виявляють свою інертність, байдужість, подекуди недолугість.

Суспільство не втомилося, а звикло до війни. Це нескладно за сотні кілометрів від зони бойових дій.

Велика частина суспільства не бажає або не в стані усвідомити унікальність того часу, у якому ми живемо, який дає змогу щось переосмислити, зрозуміти. Це – час неймовірних людей», – каже Світлана Булка.  

 На думку Світлани Булки, відчути важливість такого моменту і необхідність нашої підтримки для військових дуже часто важко тим, хто не був на передовій. 

«Непросто трансформуватися у мирне життя після 8-місячного перебування у зоні бойових дій,  коли твій камуфляж ще «пахне порохом та пилюкою фронтових доріг», коли твої очі бачили смерті бойових побратимів. 

Особливо це непросто у Львові, який перетворився на такий собі туристичний мас-маркет: місто-свято, місто чисельних літніх майданчиків, джазових концертів. Звичайно, люди, які не були у зоні бойових дій, не зможуть зрозуміти до кінця, що пережили військові, які повернулися з війни. І тоді мимоволі почуваєш себе іншим.

А бути іншим – це завжди складно. Складно бути мотивованим у суспільстві, де більшість – «досконалі споживачі», яких нічого не цікавить поза межами зони свого особистого комфорту. Виникає відчуття паралельності цих надто різних світів. І це відчуття є доволі травмуючим», – зазначає психолог-волонтер.                          

  За її словами, у таких випадках багато недопрацювань є на владному рівні.

«Практично відсутня патріотична пропаганда, ТБ-простір заповнений низькопробними серіалами та концертами, трансляціями футбольних матчів з чемпіонату, який проходить в країні-агресорі, відсутні якісні  соціальні ролики.

  Не кожен може йти воювати, але кожен може зробити свій внесок для нашої спільної перемоги.

Слушно зауважив свого часу Блаженніший Любомир Гузар: «Замало бути добрим. Треба чинити добро. Зрештою, Україна буде такою, якою зробимо її усі ми!».

Маємо  пишатися, що нам пощастило жити поряд з цими людьми, бути вдячними та поважати, бо вони  змогли взяти  на себе відповідальність за свої родини, за свою державу, за нас усіх.

Перш за все, маємо виховувати нашу молодь небайдужою, критично мислячою та активною.

Зрештою, не варто заощаджувати на щодень на виявах позитивних емоцій. Коли зустрічаєте на вулиці військового, подаруйте йому бодай свою щиру посмішку», – підсумовує психолог-волонтер.   

Довідка:

80-та окрема десантно-штурмова бригада – військове з'єднання Десантно-штурмових військ України. Бригада базується у Львові. З початку війни на Сході України бригада втратила 105 військовослужбовців. Підрозділ брал участь в обороні Донецького та Луганського аеропортів, воював в Слов'янську та поблизу Щастя, Дебальцевого й інших населених пунктів.

Текст: Олег Галів для WN

Фото: Мирослав Пархомик (WN)