Привід замислитися і перестати мовчати.

У кінці 2017 року Державне агентство України з питань кіно уклало з компанією "UM-GROUP" контракт про надання державної фінансової підтримки фільму про Василя Стуса. Режисером є Роман Бровко, авторами сценарію – Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов, продюсером – Артем Денисов. На екранах довгоочікуваний "Стус" має з’явитися у 2019-му. Але не все так просто – зі стрічки загадково зникають картини. І не які-будь, а ключові – про фінальний суд і роль адвоката у ньому.

Адвокат ж бо непересічний – сам "Мінський переговорник", кум Путіна – Віктор Медведчук. Нічого не насторожує, еге ж?

Про те, що таку сцену вилучили з фільму, повідомив актор Геннадій Попенко на своїй сторінці у Фейсбуці: "Проходячи кастинг на фільм "Стус", я читав сценарій до фільму. У ньому БУЛА сцена останнього суду над Стусом. Саме того суду, що його Стус та українська інтелігенція не визнавали, але адвокат Стуса, товариш Медведчук, визнав не лише суд, а й Стусову "провину".

За деякий час Геннадій Попенко виявив, що сцена суду із Медведчуком кудись зникла з фільму: "Навіть такого персонажа, як Медведчук, у фільмі вже немає. Проте кастинг на нього був, актора було знайдено і він готувався до зйомок".

Дивина та й годі. Фільм, який мав бути про останні дні життя поета і загадкову смерть у радянському таборі, тепер зображатиме, що Стус потрапив у табір без суду? Здавалося б – фантастика! Але ні – причина проста і банальна: "Продюсерам подзвонили з адміністрації Медведчука і сказали, що якщо вони хочуть дозняти картину, не хочуть провокацій, то потрібно прибрати сцену суду над Стусом". Так стверджують учасники знімального процесу. Інформацію про вилучення сцен підтвердив продюсер стрічки Артем Денисов.

Ось так адвокат диявола та колишній автор темників часів президента Кучми  і досі за одним дзвінком повертає наше суспільство до такої звичної імперської практики – цензури.

Дуже добре, що сцену суду "викинули" з фільму про Василя Стуса. Так-так, вам не здалося. Це добре. А все тому, що український кінематограф ще не здатен правдиво зобразити цей суд, як і суспільство не здатне сприйняти голу нищівну правду.

Дуже добре, що сцену суду "викинули" з фільму про Василя Стуса. Бо вся правда полягає в тому, що за 27 років після повалення режиму КДБісти і далі живуть посеред нас – не покарані, без осуду суспільства, а часом навіть привілейовані і наділені різноманітними пільгами. Багато з них, як хамелеони, змінили свої барви відповідно до сучасної політичної ситуації. Вони тепер – за мир і волю. Поети пишуть про незалежну Україну і своє повстанське минуле, аби забули їхнє: "Як добре, що на світі є Москва, Моя земля, столиця і надія!" Політики ж виступають надійними переговорниками і укладачами домовленостей, які агресор зовсім не планує виконувати. Тепер вони за мир, аби всі забули, що колись їх називали катами.

Дуже добре, що сцену суду "викинули" з фільму про Василя Стуса. Бо в нас досі воліють про злочини, репресії та переслідування мовчати. Критикувати комуністів? Хіба тихо, позаочі. Так і живемо, пишно відзначаючи в Національній опері України ювілей "великого українського поета", Героя України, який до останніх днів свого життя був завзятим комуністом. Російським газетам він відкрито говорив про те, що українська влада має "розвести війська, заховати якомога глибше гордість і амбіції". І це після року кровавої війни із окупантом.

Дуже добре, що сцену суду "викинули" з фільму про Василя Стуса. Це хоч трохи нагадало суспільству про здоровий глузд і боротьбу за правду. Стрічка новин у соцмережах рясніє висловлюваннями про поета, з’являються все нові і нові факти про його суд, покарання, смерть. Українці обурилися. Українці розрухалися. Чи надовго вистачить цього запалу? Чи отримає засуд той, кого сам великий поет назвав катом? Суспільство отримало виклик: час побороти хамелеонів.

Дуже добре, що сцену суду "викинули" з фільму про Василя Стуса.

На це ж бо поспішив зреагувати навіть сам чинний прем’єр – це ж який ж бо привід для праведного гніву без жодного піару.

Фото ілюстративне