Кілька міркувань про аварійність влади та владність аварій на наших шляхах.

Лише за останню добу сталося щонайменше три резонансні ДТП – на Житомирщині, де загинуло 10 пасажирів маршрутки, на Миколаївщині – там життя втратили п’ятеро осіб, на Хмельниччині у смертельну аварію потрапила молода родина. Висловлюю найщиріші співчуття рідним та близьким і разом з ними схиляю голову у скорботній молитві.

…Якщо говорити про загальні зведення з автомагістралей країни, то цифри просто вражають до глибини душі та серця: кожні три хвилини на дорогах України стається дорожньо-транспортна пригода, кожні 2,5 години – гине людина…

В мене виникає логічне запитання – скільки осіб має ще загинути на дорогах країни, аби і влада, і правоохоронні органи вдалися до рішучих дій, спрямованих на наведення ладу у дотриманні швидкісного режиму руху та загалом правил дорожнього руху.
Без перебільшення скажу, що кількість ДТП та їхніх жертв – це пряма відповідальність поліцейських і їхніх керівників як на місцях, так і в центрі. Адже передовсім робота правоохоронців повинна бути скерована на те, щоб водії максимально дотримувалися правил дорожнього руху. Також патрульні мають завчасно передбачати та запобігати трагічним подіям. Переконаний, що запровадження максимальної швидкості у населених пунктах 50 кілометрів за годину – проблему насправді не вирішило, бо поліцейські просто не мають спеціальних пристроїв для контролю.

Не повинні знімати з себе відповідальності і у Кабінеті Міністрів України – там зобов’язані організовувати безпеку на вулицях та дорогах країни. Складається враження, що Міністерство інфраструктури просто відсторонилося від вирішення цієї проблеми. Натомість чиновники ретельно стежить за тим, аби кожен з нас більше сплачував за автобусні та залізничні перевезення.

Затяжна бездіяльності МВС та Мінінфраструктури має припинитися, бо наслідком її є втрата людських життів. Тут доречно нагадати для чиновників статтю 27 Конституції України, яка наголошує на тому, що завдання держави – захищати життя людини.