"Сьогодні Президент України вперше за три місяці після замаху згадав Катерину в банальному дописі на своїй сторінці у Facebook, кмітливо порадив при цьому «допомагати правоохоронним органам". 

Про це сьогодні, 4 листопада, на ЗІКу написав Сергій Костеж, мандрівник, історик. Так він прокоментував факт смерті активістки, керівника справами Херсонського міськвиконкому Катерини Гандзюк, яку 31 липня облили сірчаною кислотою:

"Смерть Катерини Гандзюк застала всіх зненацька. Чесно, ми всі вірили, що активістка, яка витерпіла страшні страждання та надзвичайно важкі психологічні випробування через тиск неадекватних адептів влади та МВС, версія про причетність котрого до замаху на Катерину всерйоз розглядається СБУшниками, одужає.

Мабуть, тільки найближчі друзі та рідні знали справжній стан справ та загрози здоров’ю Катерини. І хоча смерть настала внаслідок тромбу, немає сумнівів в тому, що без  замаху та його катастрофічного впливу на здоров’я активістки, цього не сталося б.

Та сталося, що сталося. Чого тільки тепер не гуляє просторами соцмереж. Смерть Катерини – це трагедія країни, яка не може захистити своїх найкращих патріотів від держави, яка безжально дає їх калічити і вбивати, натомість – завжди з легкістю відпускає «велику рибу» (наприклад, як у випадку з Гречківським), попередньо добряче перед тим почистивши…

Сьогодні Президент України вперше за три місяці після замаху згадав Катерину в банальному дописі на своїй сторінці у Facebook, кмітливо порадив при цьому «допомагати правоохоронним органам».  Тим самим, які саботували розслідування замаху на Катерину як тільки могли – від затягування передачі справи, до арешту абсолютно лівої людини, яка на момент замаху на активістку перебувала за кілька сотень кілометрів від місця злочину…

Очевидним є факт, що наразі державі не потрібні активісти, небайдужі громадяни, загалом ті, які бажають змінити існуючий порядок речей. З цієї точки зору, годі дивуватися кричущим фактам саботування розслідувань, лінивим відписам у Facebook про те, що «надо и дальше и больше», або навіть просто публікаціям фотографій лимонів.

Держава вустами і постами своїх повноважних представників зробила свою заяву. Вона не бажає змін. Їй добре і так. Активістів вона сприймає як надокучливих родичів, що радять їй, наче дитині, перестати курити, сварять за погані оцінки, ставлять в куток за те, що вдарив кота чи накричав на бабусю.

Громадянське суспільство має діяти самостійно і авангардно, не покладаючись на державу, яка не знає, не вміє і не хоче нічого, крім збереження забюрократизованого буття в реаліях  «олігархічного консенсусу». Це вередлива дитина, яка не хоче робити щеплень, вчитися, їсти вівсянку, щоб рости здоровою, і яка чинить опір батькам, які прагнуть для неї кращого.

На жаль, на відміну від малої дитини, держава має в своєму розпорядженні силові структури, владну вертикаль та багато інших інструментів, які роблять її смертельною для тих, хто бажає змінити її на краще і дати їй путівку в життя.

Дуже важко продовжувати виховувати цю «дитину», терплячи від неї жорстокість та насильство, і продовжуючи її при цьому любити. 

В цьому дуалізмі і полягає трагедія сучасної України.  Трагедія Катерини, трагедія кожного з нас".