Учора по всій Україна проходили як офіційні, так і стихійні, народні заходи пам'яті жертв Великого терору 1937-38 років.

Масові репресії тих часів були ініційовані Сталіним для ліквідації політичних опонентів, залякування населення, зміни структури суспільства.

Наслідки для України — страшні: знищення національно свідомих еліт, деформація людських зв’язків, руйнування традиційних цінностей, поширення суспільної депресії.

Громади й люди були атомізовані, залякані, денаціоналізовані. Це тяжкий історичний урок, трагічне нагадування усім нам: як тільки влада концентрується в одних руках, починається терор.

І зараз ми починаємо відчувати подібні загрози. Політичні репресії “по-новому” — як добре забуті “по-старому”.

Вбивство АТОшника Віталія Олешка, жорстокі замахи на життя активістів Катерини Гандзюк та Сергія Стерненка, побиття антикорупціонерів та патріотів Віталія Устименка, Сергія Нікітенка, Дмитра Булаха, Євгена Лісічкіна — жодна справа, взята “під особистий контроль” міністра МВС або Генпрокурора не мала результативного прозорого розслідування.

Тим часом, розправи над активістами стають буденністю. Ось лише сьогодні було скоєно повторний напад на помешкання журналістки ""Надзвичайних новин"" Вікторії Сеник.

А взагалі у липні скоєно 8 замахів на журналістів в Україні. Натомість кримінальні провадження відкривають не на “тітушок”, які вільно себе почувають, а на самих активістів та антикорупціонерів.

Не можна залишатися байдужими до такого неподобства: адже потурання диктатурі та авторитаризму, як показують нам історичні аналогії, ніколи не призводить до суспільного миру. Це той випадок, коли народне терпіння та толерування політичного терору ведуть до щоразу більшої кількості жертв.

“Хати з краю” сьогодні немає ні в кого?

Фото: з відкритих джерел