Президент Гарвардського університету Бок Дерек якось сказав: «Якщо, на вашу думку, освіта обходиться надто дорого, спробуйте невігластво». Цей, на перший погляд, простий афоризм порушує чимало актуальних для українського суспільства питань.

Якою має бути сучасна освіта? Що таке конкуренція на освітньому ринку? Яка, зрештою, місія сучасного університету? Про це і не тільки ми запитали у декана факультету ветеринарної гігієни, екології та права Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького,  кандидата ветеринарних наук, доцента Руслана Пеленя.

Цьогорічна кампанія була нелегкою для більшості вишів та факультетів, попри це Ви маєте досить багато студентів. Як це Вам вдалося?

В університеті наш факультет молодий, але дуже перспективний. Він динамічно розвивається. Ми готуємо фахівців за такими спеціальностями «Ветеринарна гігієна, санітарія і експертиза», «Екологія», «Право», «Фармація, промислова фармація», «Освітні, педагогічні науки». Майже всі вони привабили абітурієнтів, бо є потрібними зараз на ринку праці. Хоча, звісно, треба розуміти, що затребуваність найперше залежить від рівня знань випускників. Зі свого боку ми пропонуємо якісну освіту, яку спільно творить професійний колектив факультету, але все – у їх руках.

Добрий набір на факультеті є також завдяки тому, що ми спільно із кафедрами факультету вдало організували профорієнтаційну кампанію, зуміли грамотно, очевидно, переконливо донести інформацію про нові освітньо-професійні програми.

Як би Ви оцінили рівень підготовки вступників. Школа дає собі раду чи ні?

Будьмо відвертими, є різні абітурієнти, але, я певен, наш факультет у цьому не винятковий, – так всюди. Дискусії щодо того, дає собі школа раду чи ні (власне стосовно якості теперішньої шкільної освіти), тривають давно. Ці дискусії зумовлені реформами в традиційній українській школі, які зараз активно впроваджують: дванадцятирічне навчання, створення опорних шкіл, зміни під час підсумкової атестації й таке інше. Ми з колективом за час роботи переконались, що абсолютним міфом є нижча якість освіти у сільській місцевості на противагу міській. Звідусіль є різні абітурієнти. Є також вступники більш свідомі того, куди і головне навіщо вони вступають, а є менш свідомі. Власне цінність абітурієнта, на мій погляд, не в балах, з якими він до нас приходить зі школи, хоч це, безперечно, теж важливо, але передусім в тому, яких балів чи радше навіть яких висот він хоче досягти вже безпосередньо в університеті, у своїй вузькій спеціальності. Дуже часто трапляється таке, що людина віднаходить себе і своє покликання вже у студентські роки, у своїй професійній діяльності. Університет – це шанс знайти у собі хист. Зовсім не конче бути золотим медалістом, щоб потім стати добрим екологом, і навпаки – можна бути в школі відмінником, але так і не стати у подальшому фахівцем своєї справи.

За оцінками фахівців вступна кампанія у 2019 році стане черговим випробуванням для закладів вищої освіти, зокрема через демографічну кризу. Ви готові до цього?

Вступна кампанія 2019 року буде складною не лише через демографічну кризу. Умови прийому до закладів вищої освіти у 2019 році, затверджені Міністерством освіти і науки, змінились. Це торкнулось і нашого факультету, зокрема конкурсний бал тепер не може бути нижче 130 балів для здобуття ступеня магістра за спеціальністю «Фармація, промислова фармація» та бакалавра «Право». Це ті спеціальності, де стабільно високий конкурс і попит вступників. Ми надіємось, що це не вплине на кількість зарахованих абітурієнтів, оскільки попереду ще достатньо часу для підготовки до ЗНО. Абітурієнти, які вступають на такі спеціальності повинні розуміти, що з низьким рівнем знань не можна стати конкурентоспроможним фахівцем.

Тут ми виходимо на розмову про реформу вищої освіти. Чи потрібно нам стільки вишів? Наскільки навчальні плани узгоджені з потребами ринку праці? Масовість вищої освіти неминуче спровокувала погіршення її якості. Як бути із цим?

Я знаю, що серед випускників побутує таке жартівливе риторичне запитання: «Якщо нас випускають, значить, ми комусь потрібні?» І цей жарт ілюструє тенденцію, що часто випускники з різних причин працюють не за фахом. Однак, звісно, укладаючи програми підготовки бакалаврів і магістрів, ми дотримуємось загальнодержавних стандартів побудови навчального процесу, враховуємо закордонний досвід, а при виборі дисциплін неодмінно керуємось тим, які навики вони дадуть студентові у підсумку та яку компетенцію розвинуть. Так, освітньо-професійні програми спеціальностей факультету зорієнтовані на потребах ринку. Навчання – це завжди взаємодія закладу вищої освіти, студента та працедавця. Саме тому до навчального процесу ми залучаємо виробничників, практичні пари викладачі дуже часто (дозволю собі сказати, що, можливо, в нас навіть частіше ніж деінде) організовують на підприємствах чи заводах, аби наочно показати і умови праці, і перспективи, і потенційні місця роботи.

Щодо погіршення якості вищої освіти, то я не певен так, як Ви, що це питання винятково масовості чи елітарності. Якість освіти, особливо вищої, залежить не від того, скільки студентів зараховано на навчання, скільки студентів на потоці – двадцять п’ять чи сто двадцять п’ять, а від того, хто вчить і хто вчиться. Якість освіти рівноцінно залежить лише від того, хто її надає, і хто отримує, а точніше, хто хоче чи не хоче її отримати у повному обсязі під час навчання в університеті. Радію, що на нашому факультеті обидві сторони ставляться до цього відповідально.

 Ви наймолодший декан у цьому університеті. Розкажіть про труднощі і переваги управлінської посади. Не так давно викладачі вишів Львова провели попереджувальну акцію: вимагали від уряду підвищення зарплати. Чи Ваші працівники підтримують такі вимоги і взагалі як би окресли проблему низьких зарплат у вишах?

Я наймолодший декан за віком, але, мабуть, не за досвідом, бо на посаді уже з 2011 року. Мушу сказати, що керівник завжди має знати, що відбувається в його структурі і чути своїх працівників. Важливо бути відкритим і для студентів, а не сидіти в кріслі та поважно імітувати діяльність. Мені подобається, що нам з колективом деканату вдалось вибудувати такі стосунки зі студентами факультету, що вони можуть без страху прийти до кабінету кожного з нас (до мене, до заступників чи методистів, байдуже) щось запитати чи порадитись в тій чи іншій справі, але водночас ми залишаємось для них авторитетом, сподіваюсь. Студентові на своєму факультеті має бути комфортно. Ми хочемо позбутись тих всіх рудиментів радянського минулого і, думаю, що робимо це успішно. Не цілком, але великою мірою тут власне й допомагає мій вік. Він викликає у студентів довіру, а я намагаюсь її не дискредитувати, залучати студентів до реалізації гарних планів. Хоча бути сучасним деканом можна навіть у поважному віці, запевняю. А найважче в управлінській посаді – все встигнути. Ти мусиш ретельно планувати свій день, правильно розставити пріоритети, вправно делегувати обов’язки, а іноді – обирати найважливіше, коли здається, що найважливіше – все.

Щодо низьких зарплат – так, було б добре, якби обсяг роботи, який виконують викладачі та інші працівники факультету, був цілком еквівалентним заробітній платі. Це дуже об’ємне запитання, бо проблема не є ані факультетською, ані університетською, а загальноукраїнською. Єдине, що скажу – ПрофСпілка нашого університету також природно була причетною до цієї акції. Тут можна багато полемізувати. Ми сказали про свої претензії, тому тепер будемо сподіватись, що нас почують і далі добре виконувати свою роботу.

Як Ви ставитесь до того, що виші самі повинні заробляти на себе. Мовляв, освітні послуги слід продавати, як послуги таксі. Суспільство від цього виграє чи програє. Чи виші дають молодим людям щось більше ніж просто професійні знання?

Чи маєте Ви на увазі те, що освіта має бути платною, як часто буває закордоном? Суспільство б від цього і виграло, і програло одночасно. Так можна було б позбутись знецінення освіти, коли вищою освітою нікого не здивуєш, бо її при бажанні і такому величезному виборі університетів, факультетів, спеціальностей має можливість отримати кожен. Ми могли б уникнути тієї масовості, про яку Ви вже згадували. Але це лише один бік медалі. Країна точно втратила б багато скарбів серед тих випускників, які були б старанними студентами і потенційно могли б стати добрими фахівцями, але просто не мали б фінансової можливості оплатити собі освіту. Хіба це справедливо?

В той же час я розумію, що приблизно 50% фінансування університету – це кошти якраз від контрактників. І ще гранти. Дуже добре, що на сьогодні є багато можливостей , зокрема програми «Горизонт – 2020», «Еразмус+», всілякі наукові проекти, що фінансує МОН України.

Чи дають вищі школи щось більше, ніж професійні знання? А чи мають вони давати щось більше? Вищі школи власне покликані робити насамперед це. Я думаю, навіть якщо вони дають лише професійні знання – це більше ніж достатньо. Університет – це інструмент. Вудка для рибака, а не риба. Як рибак нею скористається і чи скористається взагалі, залежить лише від нього.

Розкажіть про конкуренцію на освітньому ринку і як Ви з нею справляєтесь? Наприклад, спеціальність «Фармація, промислова фармація» є у Львові ще у двох вишах – Львівській Політехніці та Медичному університеті?

Ви добре зауважили, що на освітньому ринку зараз гостра конкуренція навіть поміж університетами одного міста, не те, що цілої країни. Зараз кожен заклад намагається запропонувати широкий спектр освітньо-професійних програм, залучає висококласних науковців та хоче вирізнитись ефективністю управління. Проаналізувавши кадровий склад, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення, можу лише сказати, що ми не відстаємо і складаємо гідну конкуренцію колегам. Нас обирають абітурієнти з різних причин і не останньою, є, наприклад, дуже доступна цінова політика на платну форму навчання. Якість освіти від цього не страждає, – до нас із візитами та відкритими лекціями приїжджають закордонні науковці зі світовим іменем, послухати яких приходять власне і студенти тих університетів, де є подібні чи такі ж спеціальності. Останнім, наприклад, був професор МакГільського університету (Канада) Юрій Мончак з інноваційною лекцією «Від стовбурових клітин до гібридних тварин». За час перебування у Львові, він паралельно відвідав і Український католицький університет. Ми впевнено перебуваємо в одній площині з найавторитетнішими закладами України, намагаємось перейняти найкращий досвід і наших, і закордонних колег, впроваджуємо модерні методи навчання і, зрештою, бачимо результати своєї роботи.

В назві Вашого факультету фігурує спеціальність «Право». Що у багатьох викликає здивування, мовляв «як це отримання диплома юриста у університеті ветеринарної медицини»? Що на це скажете?

Я розумію, що це викликає дисонанс, але це дуже просто пояснити. Бо в чому полягає власне ідея університету? Сама назва Universitas з латини перекладають як сукупність. Тобто університет – це багатопрофільний заклад вищої освіти, що готує спеціалістів різної спрямованості. Так, у назві університету фігурує ветеринарна медицина і фігурує цілком справедливо, - з XVIII століття і досі університет є одним із найпотужніших осередків ветеринарії як в Україні, та і в Західній Європі. Це те, на чому первинно був заснований заклад. Але з того часу університет щоразу обростає все новими і новими факультетами, спеціальностями, що не заважає йому залишатись в пошані – навпаки! Це лише свідчить про його розвиток. І це не унікальна історія університету – таку історію розвитку мають всі заклади вищої освіти, починаючи з найдавніших в Україні, де спершу було лише по три факультети, а зараз є тринадцять.

Кафедру права очолює доктор юридичних наук, професор Андріїв Василь Іванович. Так, кафедра молода, але в нас є достатня кількість викладачів відповідно до кваліфікації, що дозволяє готувати фахівців на належному освітньому рівні. На базі кафедри права створено Юридичну клініку, де викладачі кафедри права разом із студентами старших курсів надають безкоштовні юридичні консультації малозабезпеченим верствам населення. Для студентів це унікальна можливість поєднати навчання і практику. Тобто наші правники можуть позмагатись з будь-якими іншими. І я переконаний, що «Право» – це не остання несподівана спеціальність, яка може впевнено виникнути на факультеті.

Дуже цікавою і перспективною галуззю є «Ветеринарна гігієна, санітарія і експертиза», а фахівці цієї справи є затребуваними у сучасному суспільстві. Чи не так?

 Абсолютно! Зараз дуже актуальними є проблеми продовольчої безпеки країни, серед яких однією із найважливіших є виробництво продуктів харчування. Випускники цієї спеціальності зможуть здійснювати експертно-контрольну функцію в галузі ветеринарної медицини, харчової і переробної промисловості, можуть працювати на митницях з метою контролю сировини тваринного походження та готової продукції, у закладах торгівлі. Основними місцями праці для таких спеціалістів є установи державної та приватної ветеринарної медицини, зокрема Управління Держпродспоживслужби та лабораторії ветеринарної медицини, лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на агропродовольчих ринках та в супермаркетах, підприємства харчової та переробної промисловості, а також з виробництва ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок і засобів ветеринарної медицини, підприємства з переробки неїстівних продуктів та утилізації, мисливські господарства, Служба ветеринарного контролю на державному кордоні і транспорті, науково-дослідні установи і навіть Збройні сили України. Словом, вибір великий.

Більшість спеціальностей на Вашому факультеті потребують лабораторного забезпечення. Чи володієте Ви таким ресурсом?

Так, справді, у нас на факультеті здебільшого не ті спеціальності, якими можна оволодіти лише теоретично. Власне «смак» цих спеціальностей, якщо можна так сказати, якраз у практичних заняттях, які студенти люблять більше за лекції, – вони завжди видовищні, цікаві і насичені різними наочними дослідженнями. Багато фото з семінарів і взагалі з життя факультету можна переглянути на наших сторінках у соціальних мережах. Ми є там, де є наші студенти - і у Фейсбуці, і в Інстаграмі. Йдемо в ногу з часом (сміється). Студенти, зрештою, самі часто наповнюють їх новинами та своїми фото, що приємно, бо в мене залишається відчуття спільного творення навчального процесу.

На факультеті є певні ресурси та обладнання, що дозволяють вчити та вчитись ефективно, але так, - спеціальності потребують оновлення матеріально-технічної бази для студентів. Наприклад, нам знадобиться нова лабораторія для студентів спеціальності «Фармація, промислова фармація». Я докладу всіх зусиль, щоб вона була вже невдовзі.

На завершення, як Ви можете сформулювати місію університету в сучасній Україні?

Я тут буду традиційним у своїх поглядах і скажу, що місія університету – це насамперед професійна підготовка фахівців з лідерськими якостями, які здатні до самостійного наукового пошуку. Хоча, звісно, університет не можна звести лише до закладу вищої освіти. Це і особлива наукова атмосфера, де не лише когось навчають чи хтось опановує певний фах, а й досліджують. Університет – це не лише освіта, а й наука. Це наукові школи та осередки. Університет – це не лише робота викладача та студента в аудиторії на парі, а й їх творча співпраця поза аудиторією, різні проекти та ініціативи. Крім того, університет відіграє і важливу соціальну роль. Він може бути рупором, як от було з акцією щодо підвищення зарплат. І, накінець, університет – це особлива інституція, що гуртує довкола себе людей нового покоління і нового мислення, з високими моральними принципами та європейськими цінностями. Це заклад, що обов’язково змінює тебе, незалежно від того, ким ти в ньому є, – студентом-першокурсником чи деканом факультету.

Між іншим, 25 листопада в університеті відбудеться День відкритих дверей, на якому абітурієнти якраз зможуть відчути ту особливу атмосферу, дізнатися про наші спеціальності та умови прийому. І, можливо, саме після цього дня хтось з них університет вже не зможе покинути надовго. Отже, щиро запрошую, і – до нових розмов!

Розмову вела Уляна Севастьянів.