Наша біда в тому, що ми боїмося
називати речі своїми іменами.

Плутаємось в іменах,
називаємо тих, хто живе,
іменами мертвих,
пускаючи мову смерті на свою територію.

Що ми маємо на увазі, говорячи радість?
З чим ми її порівнюємо?
Приречені в своїх опівнічних освідченнях,
у своїй налаштованості проти зла цього світу,
ми знаємо імена дерев,
знаємо імена птахів,
проте не знаємо як назвати цей стан,
коли диханням протягується
металева нитка
від того, що знову дивишся
на тонку й затінену лінію плеча
в ранковому світлі.

Річ у тім, що краще не спокушатись
енциклопедіями і словниками.
Річ у тім, що краще говорити як є.

Небо схоже лише на себе.
І каміння схоже лише на себе.
А ось дерева схожі на іноземні мови.
Така ж чітка таємнича структура.
Так само багато прикметників.

2

Давайте також відразу домовимось про те,
якими мають бути вірші.
Це ж найпростіше.
Кожен, хто бодай раз мав справу з
середземноморською кухнею поезії знає,
якими мають бути вірші.

Вірш має бути простим.
Не складнішим за абетку.
Вірш має бути коротким.
Вірш має бути як рецепт.
Вірші мають легко завчатись на пам’ять,
мов номер закордонного паспорта.

Давайте домовимось, що ніхто
не має права ускладнювати поезію,
ускладнюючи тим самим життя
собі й своїм ближнім.

Що в такому разі слід робити з мовою?
Мова сама себе творить.
Мова сама себе заперечує.
Мова вичерпує власні можливості.

Поети приходять помирати
в порожні бібліотеки.
Бібліотеки від цього
популярнішими не стають.

3

Слід також домовитись,
про що не слід писати.

Поезія починається там,
де закінчується твій словниковий запас.
Мова тримається голосу,
як цивілізація тримається річок.

Давайте, нарікайте на відсутність доброї поезії.
Давайте, плачте за померлою літературою.
Звинувачуйте поетів у власному безсиллі,
у власній самотності
і власному атеїзмі.

Починайте,
не зупиняйтесь,
не позбавляйте себе такого задоволення.

Поети потім усе одно все це заримують.

4

Обмежені можливості поезії.
Тихий її голос.
Голос, яким перепрошують у безнадійно хворих.

А втім і таким голосом можна
розповісти про цю жінку,
про те, як вона відважно
відповідає зранку на листи,
про те, як вона рішуче рахує за вікном
ранкові хмари.

А потім настає час вибору,
і його ніяк не уникнути,
і вона відчиняє шафу і обирає собі одяг.

Так мудрі правителі обирають релігію
для свого народу.

Фото з відкритих джерел