27 років – то доволі поважний вік: і для особистості, і для держави.

За цей час вже можна здобути освіту, певний досвід, почати бодай підозрювати, що трохи розбираєшся в людях довкола.

Якщо до того рівня дійти, то можна припустити, що і себе трохи вивчив, і якісь орієнтири у зовнішньому світі намацав.

Не вірите? Спробуйте поспілкуватися нині з 27-літніми українцями і побачите у бесіді принаймні натяки на інтелект, претензію на якісь знання, відтінки категоричності у судженнях та вперту готовність відстоювати вже набуті переконання, принципи й ідеали.

Юнацький максималізм помалу вивітрюється, з’являються творчі здобутки, непогані кар’єрні перспективи, родина, діти та інші звичні ознаки нашарування часу на індивіді.

Якщо поміж 27 і 35 роками молода людина не досягає бодай кількох з озвучених маркерів пересічної успішності – її образ може стати частиною неетичного таврування загалом як елемент сумної гри у хрестики та нулики: ти як не нулик, то ми на тобі поставимо хрестик.

З державою все трохи складніше – Вона не є одним цілим, а лише сукупністю описаних вище та інших осіб, які уявляють, снять себе спільнотою чи поки лише шукають своє місце на мольберті історії й життя.  

Колись ми ледь не всі тішилися, що наша незалежність далася нам без крові – кивали на Балкани та дякували Богу. Нині теж дякуємо, що в країні знайшлося вдосталь людей, які перетворили свої життєві стежки на хрести, віддавши життя за порятунок Батьківщини у важкий час відстоювання незалежності перед зовнішнім ворогом.

Після 2005 року виявилося, що для всезагального щастя замало пофестивалити на вулицях та площах міст у помаранчевому захваті від особи президента. Благодать ж бо не виливається на нас з екранів телевізора, якщо перед ними далі просто сидіти в очікуванні щедрої відплати за пісні на морозі та тимчасове свято людяності і солідаризму в країні.

Праця над вдосконаленням державних механізмів має бути щоденною, не обмежується вона лише важкими трудоднями чиновницького апарату, а участь громади для загального спасіння душ і багатств країни навіть дуже потрібна.

Мати все і не робити нічого – цей принцип не працює ані для молодої людини у 27 років, ані для держави того ж віку. Просто і одна, і друга, так сталося, в минулому вже «виграла в лотерею» непросту історію, сусідів та похідні власні комплекси.

Якщо набутого інтелекту та мудрості вистачає – час лягати на диванчик і самому собі бути чесним та жорстоким психоаналітиком – задля розбору усіх страхів минулого, що присипляють голос правди сьогодні та лише множать уявних і реальних чудовиськ на шляху власного розвитку.

Навчитися ставити собі активні запитання – теж неабияке вміння.

Шукати на них правдиві відповіді без використання одвічних виправдань самозакоханої свідомості – ще більший виклик.

Скиглення про непереборну корупцію, зовнішні впливи, світову змову, власне безсилля мають розбиватися для початку об добре виконану роботу маленьких людей на свої місцях. Маленьких не у значенні, що його вживав колишній президент, а у розумінні видимої простоти їх функцій у суспільстві, доступності «хреста», який кожен сам собі обрав, і може його нести крізь життя – гідно та ефективно для громади.

Це стосується, пекаря, продавця, водія, поліціянта, лікаря і так аж до найвищих коридорів на Печерських пагорбах.

І не треба тут говорити про те, що риба гниє з голови, а ми тут у хвості всі білі та пухнасті – кожен, щиро проаналізувавши власне минуле, знайде за що собі дорікнути перед совістю та що поліпшити у дні завтрашньому.

Одночасного перевороту у свідомості цілої «української риби» теж годі сподіватися – на це потрібні роки еволюції, що почалася (?!) після кожної нашої революції.

Тому, якщо й лікувати країну та бідний нарід новими проектами конституції, гучними гаслами з біл-бордів про віру, мову й армію, то першою статтею, першим гаслом має бути нагадування про особистий обов’язок кожного перед собою та країною: розвиватися, вчитися і не бути пасивним щодня. А не лише в часи виборів, суспільних зрушень чи інших приводів споглядати каламутні озера з білими лебедями.

В каламуті всі ми далеко не білі і далеко не лебеді.

Якщо лінуємося вчитися добру, просто втікаємо від реальності, думаємо, що в інших декораціях зможемо себе краще проявити без реальних змін у собі ж.

Тоді зло переможе, коли добрі люди нічого не роблять. А просто лежать на диванах, не ростуть самі і не розбудовують власне оточення своїм прикладом, а так відбувається становлення держави.

Погодьтесь, назвати партію солідарністю і бути в солідарності зі своїм народом – то також різні речі.

На ці та інші факти слід вчасно розплющувати власні очі та своїм прикладом допомагати прокидатись іншим своїм ближнім.

В 27 нам здається, що 35 – це так далеко.

Перспектив купа і часу для хапання Бога за бороду теж.

У світі з 8 мільярдами населення? Ну-ну…

Ресурсів матеріальних на всі амбіції народів та індивідів вже не вистачає.

А час – ресурс, що спливає найшвидше.

З Днем незалежності, Україно!

Ти (я) – далеко не нулик і зарано на тобі (на мені) ставити хрестик.

Слава Україні!

Текст і фото: WN