Львівська письменниця, казкарка й журналістка Леся Кічура уже втретє готує несподіванку для малечі.

У спекотну літню пору її команда активно працює над виходом 3-ої авторської казкової збірки «Добрі мамині казки. Мандри».

Чим дивуватиме письменниця цього разу і якою очікувати книгу, ми розпитали у Лесі Кічури особисто.

– Як йде підготовка до створення нової збірки? Що у ній буде нового? 

– Книжково-соціальний проект «Добрі мамині казки» направду цього разу має активне літо. Книга уже вичитана та зверстана.

Лише сьогодні вранці озвучила своєму художникові – чудовій Катерині Івановій з Києва, побажання щодо обкладинки своєї третьої казкової збірки. Виношувала цю ідею останні кілька місяців і зраділа, коли художниця сказала: «Це має вийти дуже гарно. Беруся малювати ескіз». Тож миті приємного очікування у мене тривають. А загалом зараз такий період, наче щотижня я отримую дарунки – бо коли ілюстраторка надсилає мені нові малюнки та розмальовки – то в мене щастя через край (усміхається – АВТ.). На них хочеться дивитися годинами, милуватися, розглядати найдрібніші деталі і ділитися ними зі світом. Іноді мені важко утриматися від спокуси і я таки виставляю кілька чудових Катерининих робіт на своїй сторінці в соціальних мережах. Адже мої великі та маленькі читачі також в приємному очікуванні – тож мають знати, яке диво на них чекатиме незабаром. До виходу книги залишилося лише 2 місяці!

– Яка мета проекту і що це дає найменшим читачам? 

– Мета проекту – повернути моду на читання. Показати усім, що читати круто, драйвово, цікаво та пізнавально. Адже всі наші книги містять понад 30 розмальовок, тож поєднують у собі елементи для дитячої творчості, бо якщо любові до читання іноді треба навчатися, то щодо малювання – таких застережень немає. Кожна дитина вважає себе художником і малювати улюблених казкових героїв направду дуже цікаво.

– Сучасна українська казка: невже вона справді популярна? 

– Ви будете здивовані, але направду – так.  Мій особистий досвід вкотре це доводить. Адже першу книгу «Добрі мамині казки» ми тричі поновлювали в тиражі і вона вийшла накладом 6 тис. Другу збірку «Магія Різдва» відразу видали накладом 5 тис, щоб усім охочим вистачило.

До речі, як ви правильно запитали – популярною є «сучасна» українська казка. У ній діти повинні ідентифікувати себе, своїх друзів, власні інтереси чи захоплення. Казкова історія має зачепити сюжетом, героєм, мораллю, тоді вона буде дитині цікавою та близькою. І, як на мене, – хочеться, аби казка була гарно написаною, щоб показувала дітям, наскільки багатою є наша мова. Для мене особливо цінними є зауваги дорослих читачів щодо моїх текстів. Одного разу після читань у початковій школі одна мама підійшла до мене й сказала: «Ви знаєте, я заслухалася. Давно не чула такої вишуканої української мови. Хотілося просто заплющити очі і слухати-слухати без перестанку. Дітям дуже потрібні такі казки, як у вас». Відверто – після цієї короткої розмови я ходила щасливою кілька днів.

– Як заохотити дітей читати? 

– Якщо йдеться про кожну окрему родину – то звісно лише власним прикладом. Мої діти бачать мої книги всюди: у кімнаті, на столі, на підвіконні. Ми разом читаємо з донькою ввечері – це обов’язкове дійство на 30 хв, чим би я не була зайнята. Син читає сам, бо він  старший.

Дуже важливо – знайти свою книгу. Якщо дитині якась книга не подобається – важливо не примушувати. Бо справді книга може бути «не його». Адже в дорослих також є такі випадки. Нам у виборі своїх казкових історій дуже допомагають бібліотеки. Відверто, там я зараз буваю частіше, аніж у кав’ярні. Щотижня по кілька разів, бо обираю щось для себе, сина, доньки.

Якщо ж говорити глобально – про заохочення читання в школах та бібліотеках – звісно є варіанти – різноманітні інтерактивні дійства. Це однозначно. Не просто прийти з книгою і сказати, що її варто читати, бо вона крута, а насамперед розповісти про її створення, показати відео за казками чи дати змогу прослухати аудіоказку. Обов’язково влаштувати вікторину, придумати маленькі нагороди. Долучити дітей до обговорення як повноцінних партнерів. Коли на таку зустріч приходить автор особисто, а не представник видавництва чи бібліотекар – то зацікавлення книгою врази зростає у мить. Адже дітям там рідко випадає нагода познайомитися зі справжніми казкотворцями. Чомусь казкарів вони уявляють дуже таємничими людьми. Аж ніяк не молодими, усміхненими та відкритими до спілкування. Мені неодноразово доводилося чути як дітлахи перешіптувалися: «Ти диви, яка вона ще молода. Та я думала, що то прийде до нас якась бабуся…». Тому варто розвінчувати міфи – казкарів серед нас багато, вони звичні люди, які дуже люблять спілкуватися зі своїми читачами.

– Яке майбутнє в української казки?

– Я переконана, що велике та цікаве. У нашому місті дуже багато дитячих видавництв, які продукують дуже якісні книги, багато авторів, які їздять на книжкові виставки, толоки, письменницькі зустрічі і це чудесно. Всі ці кроки роблять книгу ближчою до споживача. Щобільше ми говоритимемо про казки, то більше ними цікавитимуться – це закономірний процес.

Багато моїх читачів пишуть, що їхня дитина засинає тижнями з однією моєю казкою і я розумію, що книга виконала своє призначення – знайшла своє дитяче серце.

Навіть зараз, пишучі нові тексти, я відразу читаю їх для діток, що приходять в гості до моєї доньки. Днями знайомила малят із героями «Казки про Жабку, чарівну пір’їнку і балет». Одна дівчинка, прослухавши історію, сказала: «Гарно… Бачте Жабеня навчилося танцювати балет. А мені батьки вдома сказали, що ходити до художньої школи мені не варто, бо в мене немає терплячості до малювання. То, може, таки треба спробувати, бо я так давно цього хотіла…». Лише одна коротка репліка. Я зрозуміла, що мої нові казки навчатимуть дітей мріяти та досягати вершин. Бо історія про жабку-танцівницю була написана з тією думкою, щоб переконати маленького читача – усе в твоїх руках. Якщо мрієш – то спробуй. У разі невдачі – будеш спокійний, що зробив усе, але коли вдасться здійснити задум – матимеш нову вершину.

– Українські казкарі: хто ці люди?

– Такі собі маги й чарівники, які мріють дарувати всім дітям щасливе дитинство. Відверто, я заздрю нинішній малечі – у них такий асортимент дитячої літератури. У мене, наприклад, такого не було. Я дуже любила й берегла свої дитячі книги. Своїм дітям показала їх, коли добряче підросли, бо боялася, щоб не пошкодили. Завжди щиро тішуся, коли в соціальних мережах чи інтернеті натрапляю на рецензію нової дитячої книги, пост про вихід чергової збірки. Радію, коли діти отримавши свої примірники «Добрих маминих казок» притуляють їх до серця й зізнаються: «Я не буду всю книжку читати відразу. Лише по одній оповіді на щодень, щоб на довше вистачило. А тоді ви знову приїдете до нас і привезете наступну, добре?»

– Що проект показав: казок потребують? 

– У неймовірній кількості. Щоразу нових, цікавих та неординарних. Також потребують цікавих дійств пов’язаних із казками. Впродовж останніх днів я вела перемовини щодо ще двох проектів і поки не узгодила остаточно всі моменти не хочу випереджати подій, та все ж – усі домовленості свідчать про те, що з казками пов’язано дуже багато важливих соціальних ініціатив сьогодення, не лише для мене особисто, а й загалом.

До речі, пригадаю свою казку «Як Бог немовлят роздавав» із першої збірки. У соціальних мережах вона набрала понад 500 000 переглядів, без жодної реклами. Після цього сотні незнайомих людей запитували мене, як можна отримати мої книги з автографом. Все це й переконує – казка дуже потрібна у сучасному світі і її споживачі – це сотні тисяч осіб не лише мешканців України, а й закордону. Завдяки їм мої казки читають в Новій Зеландії, Лондоні, Греції, Італії, Парижі, Америці, на острові Пальма де Майорка. Ця географія моїх читачів – неабияке натхнення для подальшого казкотворення. Бо наразі казки – це неймовірно захопливий та цікавий світ дитинства для мене.

Текст: Олег Галів для (WN)

Світлини: з архіву Лесі Кічури

ілюстрації Катерини Іванової

до нової книги «Добрі мамині казки. МАНДРИ»  (надані Лесею Кічурою)