На які міркування провокує відео та фото з побиття народного депутата від провладної фракції?

Напад з рукоприкладством, жертвою якого 30 квітня став народний депутат Мустафа Найєм, нагадує давню історію з показовим поясненням, що таке глобалізація.

Свого часу, 1997 року йшлося про британську принцесу, яка зі своїм єгипетським другом, німецьким авто з французьким водієм, втікала від переслідування фотографами на італійських мотоциклах і загинула у тунелі в столиці Франції.

У нас же, за попередніми даними, українського депутата парламенту, афганського походження, перестріли 4-5 чеченців, з російським громадянством, на німецьких авто і відправили до української лікарні. Коло українськості цих реалій замкнулося?

У ВР довго – особливо перед черговими виборами дискутують про потребу зняття недоторканості з депутатів.

Ця ситуація мала б остаточно вирішити питання. І забрати з вуст популістів таку вдячну тему для балачок.

Якщо швидкість та якість реагування правоохоронців на побиття відомого антикорупціонера з числа народних обранців, що входять до президентської політичної сили, є такою, то про що може йтися, коли маємо справу з проблемами пересічних українців?

Невже те, чим лякають світ голлівудські фільми та стрічки новин з соціальними мережами, описуючи будні чеченської діаспори у Москві на дорогих автах з багажниками зі зброєю, наркоторгівлею і таке інше, тепер стають реальністю на вулицях столиці України?

Тут ми не намагаємося розпалювати якусь міжнаціональну ворожнечу, або дискримінувати людей за національною ознакою. На Донбасі воювали і воюють вихідці з Чечні, а чимало інших є добропорядними мешканцями України.

Натомість йдеться про самі відчуття власної беззахисності для простих українців у власній державі. Ми роками говоримо про реформи, але в деяких галузях їх успіх в цифровому вираженні не може перекрити не такі оптимістичні враження від життя.

Безпека – лежить в основі Піраміди Маслоу як одна з базових потреб людини. Українців це теж стосується. Як і чеченців.

У всіх нас буває викид адреналіну, провокуючи реакцію «бий і втікай, або завмри». Хтось реагує інакше – залишається стояти і бореться. Це – теж наслідок стресу. Але жити у стресі весь час не можна.

Хоча, економіка у нас така, що глобалізація і стрес безвиході жене навіть галичан на роботу до Росії. І вони бачать, що й у Москві якось же теж ніби люди живуть. Але шлях догори схилом піраміди у кожного свій - зі своєю стелею потреб.

WestNews.Info

Ілюстрація - ar25.org