• Головна
  • Новини
  • "Дві кулі просвистіли коло голови Урагана, третя зрикошетила від огорожі"

Влад Якушев

письменник


20.11.2018, 15:18

"Дві кулі просвистіли коло голови Урагана, третя зрикошетила від огорожі"

Війну виграють не тільки зброєю. Іноді слова дають більший ефект ніж кулі. Саме тому я і написав грубезну книгу із назвою «Карателі».

Це мій постріл у ворогів на інформаційному театрі бойових дій. Як сказав мій колега по перу та автомату Володимир Скоростецький: «Нам легше ніж ворогу. Їм треба брехати, а ми можемо просто розповідати, як було насправді. Пропоную вашій увазі уривок з іще "теплої" книги

"Ідеологічна складова"

У мене з’явились суїцидальні нахили на фоні емоційного вигорання.

Олександр Пашкевич, позивний Ураган, замполіт 3-ї роти 1-го батальйону «Нічні тіні» 14-ї ОМБр

 

Мало не двометровий старшина з позивним Гном чергував на раціях і дивився на ноутбуці Санича серіал про якогось відставного слідчого у селі. Режисер серіалу був не Тарковський, закінчення кожної серії Гном розгадував через 10 хвилин після того, як вона почалась, але Сергій дивився з задоволенням. У серіалі були прості життєві проблеми, любовні трикутники і якісь нестрашні та не жорстокі злочинці. І головне — в ньому не було війни.

Відсутність війни — останнім часом це була основна вимога Сергія Анатолійовича Гавриленка до підбору фільмів. «Київстар» у Мар’їнці практично не тягнув, але МТС-інтернет від ворожого оператора справно качав мегабайти. На екрані Марина якраз застукала свого жениха з міською стервою Веронікою, і старшина кривився та посміхався одночасно. Смішила його надто картинно зіграна сцена ревнощів, а кривитись примушувала підшлункова, яка останнім часом сильно давалася взнаки.

Ротний Панда, щасливо мружачись їв картоплю з тушонкою і заїдав малосольними огірочками, які Міша виміняв в сусідів на банку згущонки.

«Бунгало — 4-5-0, Дорога — 4-5-0, Лєвий — 4-5-0», — чулося з радейок. «Тринадцятий, я Гео прийом». «Тринадцятий — 4-5-0». «Тринадцятий, я Гео, прийняв». «Одинадцятий, я Гео, прийом». «Одинадцятий — 4-5-0». «Одинадцятий, я Гео, прийняв». «Сова, я Гео, прийом». «Пугу, Пугу, Пугу», — відповів пост Сова.

По всій лінії фронту пролягла блаженна тиша. Млосний настрій теплого осіннього дня розпливався навколо Мар’їнки концентричними колами, примушуючи людей позіхати, сповільнювати кроки, задивлятись на біле пір’я легких хмаринок. Так могло продовжуватись до вечора, якби на сонне місто не налетів Ураган.

Ураган вбіг на кухню, де розміщався радіовузол та спостережний пост, і заглянув через плече Гнома в екран.

— О! То це ж мій улюблений серіал! І що, їх Марина застукала? Та ти що!

Санич дивився серіали, які вмикав Гном «козачими наскоками». Поки пив каву, чи курив, чи чекав чогось. Він пропускав по кілька серій, але не переймався цим. Висидіти перед монітором більше години він міг надзвичайно рідко і тільки коли дивився по-справжньому серйозне кіно.

Подивившись серіал хвилин п’ять, Санич побіг у кімнату, звідки почувся його голос: «Саньочок, а дай мені свою каску, а то у моїй кіт спить, не хочу його будити».

За хвилю Санич повернувся на кухню, застібаючи бронежилет.

— Санич, ви куди? — здивувався ротний.

— Працювати.

— Ще скажіть мені зараз, що ви атаку на Донецьк затіваєте.

— Ти як здогадався?

— Санич, я вас прошу…Що ви вже задумали?

Замполіт взяв стілець, поставив його спинкою вперед і сів верхи.

— Я зі штабу батальйону йшов. Ішов і думав. Мар’їнка наша? А чому я цього не бачу? Що це за гвардійські стрічки на портретах видатних мешканців усіх часів та народів? Де наша символіка? Герб, прапор? Ну, гвардійські стрічки я вже зафарбував. Чого чекати? З комбатом поговорив. Завтра наші, хто бажає і хто від нарядів вільний, вийдуть і на всіх стовпах прапорці жовто-блакитні намалюють. А я прапор повішу.

— Де повісите?

Панда відклав ложку і з пересторогою дивився на Урагана.

— На вишці, позаду міліції. Щоб зі всіх сєпарських окопів видно було.

— Саниииичч…Не дуріть. Вона ж як на долоні. Подарунок для снайпера. Ви мені ще загинете, на рівному місці. Хто розслідування робити буде?

Санич зняв каску, яку вже було пристроїв на голові, дістав цигарку і закурив.

— Серьога, от ти ротний — маєш командувати ротою. Вести війну. А я замполіт, і як замполіт я тобі кажу — війна не тільки зі стрілялок складається. Одна зі складових війни — ідеологічна. І ще розібратись, яка з цих двох частин важливіша. Українського телебачення тут немає. Радіо не тягне. Журналісти приїжджали, я їх накрутив сюжет про це зробити. Після того приїхав той, як його…ну, якийсь х…й з мінстеця. В бригаді скандал був. Журналістів мало не зрадниками зробили. І по…й тому з міністерства. Я це до того, що державі пофігу на ідеологічну війну. А мені ні. Я тут оборону тримаю, в мене на рукаві український прапор, значить я і є держава. Києву наплювати — мені ні. Не бачать місцеві українських новин і починають сумніватись, чи взагалі існує Україна. А тепер не будуть, тому що, куди би не пішли, будуть бачити український національний прапор у себе над головою. І москалі зі своїх окопів будуть бачити. Будуть дивитись і розуміти, що ніколи їм там російську шмату не повісити.

— Переконали. Не посперечаєшся, — сказав ротний Сірко і підійшов до радейок.

— Я Панда, всім постам. Зайняти бойові позиції. Носики — особлива увага. По готовності доповісти.

— «Матроси» прийняли, — відповів ефір

— «Псіхи» прийняли.

— «Бунгало» прийняло…

Ураган не став чекати закінчення доповідей і вийшов за ворота. За 15 хвилин він уже був коло вежі мобільного зв’язку, що височіла за міліцією. Спочатку підніматись було легко. Долізши до рівня третього поверху роздовбаного будинку міліції Санич помахав рукою міліціонерам, які дивились на нього, відкривши роти. Міцні руки перебирали скоби, наближаючи замполіта до неба.

Люди зменшувались, місто перетворювалось у карту-макет. Руки почали нити. Бронік важив майже 12 кілограмів. Перед очима був прекрасний вид на сєпарський конезавод і червоточини окопів перед лісом, які попсували нашу землю, помалювали чорними звивинами.

Рука-нога, рука-нога, раз-два, раз-два. Наразі Саничу везло. Сєпари ще не помітили його і повітря дзвеніло тишею та пташиними криками.

«Я свободен, словно птица в небесах. Я свободен, я забыл, что значит страх», — наспівував Ураган подумки свою улюблену пісню старої групи «Арія».

Він починав свій день з цієї пісні, включаючи її на ноуті одночасно з чайником. Раз-два, раз-два. Жарко. Піт заливає очі, але витерти чоло немає як — руки-то зайняті.

«Я свободен, с вольным ветром наравне. Я свободен, наяву, а не во сне…»

Вишці теж дісталося. В неї влітали кулі та осколки. Деякі скоби погано тримались і серце провалювалось в ноги, коли якась скоба давала слабину, починала зі скрипом відгинатись.

На майданчику, де стояли антени, було дуже вітряно. Ще одна скоба, і Санич опинився на ній — «с вольным ветром наравне». Хотілося сісти та відсапатися, але жити теж хотілося. Якщо сєпари помітять, то подумають, що він заліз корегувати вогонь, і тоді вижити на цьому майданчику буде проблематично. А ще потрібен був час, щоб міцніше приладнати стяг.

Санич витягнув з-під бронежилета прапор, а з-за плечей залізну трубу, потім порився в кишенях та дістав плоскогубці і товстий мідний дріт. Стоячи на колінах, він прив’язав прапор до труби і вже потім почав прикручувати її дротом до огорожі майданчика. Вітер став ще сильнішим, і національний прапор немов вдарив крилами, тріпочучи над Мар’їнкою, видимий усьому місту, пануючи над ним.

Дві кулі просвистіли коло голови Урагана, третя зрикошетила від огорожі, прорізала тканину на бронежилеті і пішла від пластини у другий рикошет. Наразі працювали лише снайпери, але Санич бачив — у ворожих окопах забігали. Зараз усі підключаться, автоматники, кулеметник…

У відповідь на снайперські постріли з наших окопів пролунало два постріли. Включились наші снайпери — «носики», так лагідно називав їх ротний Панда.

Санич піднявся у повний зріст і показав сєпарам півруки, потім відчепив від броніка дві гранати, зняв чеку з першої і примотав її намертво до місця, де до огорожі кріпилося древко прапора. Ще одна граната стала на місці другого кріплення.

— Най тепер хтось спробує зняти, — пробурчав Санич.

Коли Сан Санич примотував РГДшку, ворожі кулемети вже працювали, й огорожа час від часу озивалась дзвоном та спалахувала іскрами.

Наші опорники відкрили вогонь у відповідь. Ідеологічна війна переросла у звичайну.

— Тепер, Панда, твій кусок роботи. Працюй, ротний. Я свою частину зробив.

Під акомпанемент пострілів та вибухів Ураган спустився з небес на землю та присів на бордюр. Руки та ноги гуділи.

Пальці обмацали подерту тканину бронежилету. «Міг би і не злізти, — подумав Санич. — Залишився б у небі. Душа моя злилась би з прапором, вселилась в нього, і я б залишився з цим містом і небом навічно… Ого. Оце мене криє. Це в мене на фоні емоційного вигорання. Якого милого я взагалі тут сиджу? Старшина вчора продукти привіз, я там палочку армійської ковбаски бачив. Піду, з’їм пару кусочків, поки ті замудонці все не зжерли. Злопають, а потім скажуть: „Вибачай, це піхота, брат“».

Стаючи на ноги, він ще раз задер голову і подивився на прапор, що весело майорів на фоні неба.

— Щоб знали, суки, — голосно сказав замполіт і швидко пішов в сторону вулиці Матросова.

 

  • Обговорення

    Завантаження плагіну facebook...

    ТОП

    ФОТО

    Відео

    У Повітряних силах пояснили, чому "шахеди" долітають аж до Львова

    Коментар

    Блоги

    Мирослав Дністрянський

    СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Й МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ Й СУПЕРЕЧНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Михайло Цимбалюк

    Бюрократи, що прикриваються євроінтеграцією

    Василь Чорний

    Псевдосоціологія від проросійських ресурсів: розбір і спростування фейку

    Підпишіться на WestNews.info у Facebook: