Американець Тоні Фен переїхав жити до невеличкого містечка Радивилова, що у Рівненській області.

Протягом двох років 27-річний хлопець мотивуватиме місцеву молодь брати активну участь у суспільному житті. Аби швидше знайти спільну мову з місцевими, він організовує для них англомовні клуби за інтересами. Також мріє досконало вивчити українську мову та навчитися варити борщ, аби пригостити ним американських друзів.

Тоні родом із міста Денвера, що у штаті Колорадо. Його батьки — в’єтнамці, які свого часу емігрували до Америки, тут у них народилося п’ятеро дітей — син та чотири дочки. Хлопець розповідає, йому завжди подо­балося пізнавати щось нове, бути корисним іншим. Тож після шес­тирічного навчання в університеті вирішив стати волонтером «Кор­пусу миру» — урядової організації, представники якої допомагають реалізовувати технічну допомогу у сферах освіти, розвитку бізне­су, захисту навколишнього се­редовища, сільського господар­ства та охорони здоров’я.

— Ця організація має пред­ставництва по всьому світу. У прі­оритеті три напрями, над якими працюють волонтери: допомага­ють опанувати англійську мову, вчать працювати на розвиток громади та займаються із молод­дю, — розповідає Тоні Фен. — Це моя друга волонтерська поїздка. Минулого року працював вчите­лем англійської в Мікронезії — не­величкій острівній країні у Тихому океані, про яку навіть не всі аме­риканці знають. Пригадую, коли щойно дізнався, що поїду туди, неабияк зрадів. Втім, згодом зля­кався: «О Боже, а де ж це?».

Коли настав час пакувати речі в наступну поїздку, одна з коле­жанок порадила хлопцеві проси­тися в Україну. Запевнила, йому тут дуже сподобається. Тож, від­мовившись від відрядження у Марокко, Тоні сів на літак до Ки­єва.

Спершу Тоні три місяці про­ходив підготовчу програму у місті Малині на Житомирщи­ні, а кілька тижнів тому пере­їхав до Радивилова. Тут щодня ходить по місцевих школах, бібліотеках, держустановах, аби перезнайомитися із яко­мога більшою кількістю людей. Оскільки має на меті навчити місцеву молодь брати участь у розвитку громади, створювати проекти на отримання відпо­відних грантів, вести здоровий спосіб життя.

— Збираючись у дорогу, про Україну знав небагато. Лише те, що тут іде війна з Росією. Зараз розумію, наскільки це красива та цікава земля. Щодня відкриваю для себе щось нове, — ділить­ся враженнями іноземець. — Тут привітні та щирі люди. Щоправ­да, задивляються на мене багато (сміється. — Авт.). Якщо в Амери­ці всі звикли до багатонаціональ­ності, то в українському містечку поява людини, не схожої на всіх, викликає неабиякий ажіотаж. Пригадую, їхав якось маршрут­кою до Рівного. До мене підсіла бабуся. Спершу роздивлялася з цікавістю, а потім почала усмі­хатися. Зрештою заговорила до мене. Нічого не зрозумів з того, що вона казала, бо українською знаю лише кілька слів, проте слухав уважно й постійно казав «так». Але я працюю над тим, аби якомога швидше вивчити мову.

Тоні Фен зацікавився й істо­рією України. Розповідає, йому цікаво, як розвивалася наша дер­жава в різні епохи. Зізнається, коли розповів своїм американ­ським друзям, що доводилося бувати в містах, які старіші за США, ті не вірили, що таке може бути.

Оцінив гість з-за океану й українську кухню. Запевняє, усі страви настільки смачні, що не може визначитися, яка подо­бається найбільше. Щоправда, холодець Тоні не сподобався, бо желе, каже, повинно бути солод­ким.

— Хочу навчитися варити борщ і пригостити ним друзів, коли по­вернуся додому. Вони знають, що я люблю готувати, бо іноді пригощав їх своїми випічками та десертами. Проте щось з україн­ської національної кухні вони на­вряд чи куштували, — завершує американець Тоні Фен. 

krapka.rv.ua