Сьогодні в Україні Новий рік за старим стилем, разом з тим християни східного обряду святкують Обрізання Господнє, а також вшановують пам'ять святого Василя.

Цього дня за тим же юліанським календарем настає Новий Рік, який в Україні називають Старим Новим Роком. В давнину у слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 року Петро І увів у Російській імперії січневе літочислення.

Прикметно, що в Україні під впливом Литви й Польщі, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця ХІV-ХV століття, хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами.

Незважаючи на те, що протягом століть в українців декілька разів зміщувалися у часі Новолітування, загальна обрядовість у нашого народу залишалася більш-менш сталою. А Новий рік завжди був одним з найдавніших і найпопулярніших календарних свят, з яким пов’язували кращі сподівання.

У день Старого Нового року Церква відзначає пам'ять Святителя Василя Великого – архієпископа, що за свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Він опікувався бідними і немічними, влаштував для них притулок, а сам вживав лише хліб, сіль та воду.

Із приходом Василя починалися нові обрядові дійства. Найважливішою традицією Старого Нового року є посівання осель збіжжям. Посівати починають з самого ранку, до сходу сонця, ходячи від хати до хати і бажаючи господарям щастя, здоров'я, щедрого врожаю. Спершу – власну домівку, потім у хрещених батьків, родичів, знайомих і сусідів: "Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будьте здорові. З Новим роком та Василем!... На щастя, на здоров'я, на Новий рік!".

«Ходять тільки хлопці, бажано маленькі або підлітки, словом, незаймані, – наголошує Олена Івановська. – Існує звичай першого полазника, тобто першого гостя, який переступить поріг оселі в Новий рік. Якщо дівчата і щедрували, то лише під вікнами, в хату не заходили, їх обдаровували на вулиці. Вважалося поганим знаком, коли першою заходила в хату жінка. Щоб не випробовувати долю, господар посилав сина, аби той переступив поріг хати і засіяв свою родину. Хлопчика ж садовили на лаву і казали: «сядь, щоб у нашій хаті сідали кури, гуси, качки, рої і старости».

Зі щедрувальниками й колядниками асоціювали долю, добро, прибуток на прийдешній рік. У давнину, якщо хату обходили колядники, це було трагедією, таку родину вважали пропащою. А не пустити гостя в хату вважалося великим гріхом».

Вважалося: чим більше прийде сівачів, тим щедрішим буде рік. Тому господар щедро винагороджував (особливо перших) засівальників гостинцями й грішми. Посівальників, які ходили невеличкими групами, приймали як найдорожчих гостей: запрошували сісти до столу, щоб свати сідали (там, де були незаміжні дівчата). Зерно ж, яке посівальники розкидали по хаті, господиня збирала і давала курям, аби краще неслися.

На Новий рік усі намагалися бути веселими і добродушними, уникали сварок і прагнули помиритись з усіма – адже як зустрінеш Новий рік, так і проживеш!

Відтак дозвольте вам защедрувати:

Ми щедрівочку співаєм –

Щастя вам усім бажаєм.

І щоб хліб та пироги

на столі завжди були.

Ще – здоров’я вам хороше,

щоб водилися вам гроші:

аби гривні та «зелені»

набивали вам кишені.

Хай вам меду буде бочка,

і щоб заміж вийшла дочка.

А якщо у вас син є –

хай невістку Бог дає.

Ми вам щиро щедрували,

щоб ви нас не забували.

Як мине цей рік багатий – 

ще прийдемо щедрувати!

Веселих свят!