Сьогодні Преподобної Меланії Римлянки, а ще – Щедрий вечір, Щедра кутя.

Увечері 13 січня, напередодні Нового року за старим стилем, українці традиційно святкують Щедрий вечір (Щедру кутю) або свято Меланки. Таку назву у народній традиції – Меланки, Маланки, Миланки – свято на  честь святої Меланії Римлянинки, яка жила у Римі у ІV-V ст.

Наслідуючи українську новорічну обрядовість, вечір з 13 на 14 січня називають Щедрим. До нього готують щедрий святковий новорічний стіл - вдруге протягом зимових свят вариться кутя, але вже скоромна, а на столі мають переважати м’ясні страви (ковбаси, смажене м’ясо, печеня тощо). До багатого столу готують також млинці, пироги з сиром, м’ясом, вареники зі сметаною.

Головні святочні дійства Щедрого вечора це – щедрування, парубочі та дівочі «Маланки», «Коза». Щедрування – давній звичай традиційного народного українського новоріччя. Як тільки починає смеркати, групи щедрувальників (переважно молодь) здійснюють величальні новорічні обходи і поздоровлення, під час яких піснями славлять господарів, бажають їм здоров’я й достатку на весь рік, за що й отримують щедру нагороду.

Життєрадісні щедрівки і сьогодні користуються загальною любов’ю та шаною в Україні. Хто не знає приспіву: «Щедрий вечір, добрий вечір! Добрим людям на здоров’я!».

«Меланка» – традиційний новорічний обряд, який з часом трансформувався у громадську святкову забаву, такий собі своєрідний сільський карнавал із використанням масок, перевдяганнями, розігруванням кумедних сценок-інтермедій. За давньою традицією у парубочій «Меланці» роль головного обрядового персонажа грав хлопець, перевдягнений у жіночий народний костюм. Дівчата також ходять щедрувати з «Меланкою»: найгарнішу вбирають як «молоду», а на роль «молодого» перевдягають у чоловічий одяг іншу дівчину. Традиційні карнавальні образи «Маланки» це – Коза (звідси пішов обряд «водити Козу»), Ведмідь, Журавель, Бик, Кінь, а також Дід, Баба, Наречений та Наречена, Коваль, Сажотрус та ін. Щедрують, водять Козу, Меланку з музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками до півночі, оскільки наступав Новий Рік, а позаяк закінчувався Щедрий вечір.

Опівночі ж люди виходили на подвір’я – слухати, як новий рік проганяє старий. Вважалося, що найуважніші можуть навіть почути лайку між ними: старий рік хоче забрати із собою усе, а новий намагається віддати лише лихе. Потім господар зв’язував солому та сіно у три в’язанки; одну ніс до клуні, а решту – на подвір’я та в садок (це ж робили з дідухом). Підпаливши їх, дим спрямовували так, щоб він обкурював фруктові дерева, «аби добре родили в новому році й не побив їх мороз». Бо Новорічний вогонь вважався священним – спопеляє усі торішні негаразди, очищає людські душі від скверни.

Маланки, або ж Щедрий вечір проводять за святочною вечерею – щедрою кутею. Якщо на Святвечір було дванадцять пісних страв, то на Щедрий – вже і смажені ковбаси, і пироги. У деяких регіонах, зокрема на Гуцульщині та Поліссі, є традиція: батько ховається за пирогами, а коли матір запитує дітей, чи бачать вони батька, відповідають: «ні, не бачимо». Тоді батько каже: «дай Боже, щоб і на наступний рік ви мене не бачили за горою пирогів». Так пророкують багатство, щедрий врожай, достаток у родині.

До слова, на Новий рік годиться пити не одну чарку, а дві – щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли. А після опівночі виходять на двір: якщо дерева стоять в інеї, а вгорі – безхмарне небо і миготять зорі – прийде рання весна, а погода сприятиме врожаю.

А ось щоб рік був багатим, вмийтеся… копійками. Але акуратно: якщо хоч одна монетка впаде – до витрат.

Водіння ж Кози, коли вона помирає та народжується, символізує завершення та початок року. «Маланки та Василя – це два різних свята, 13 січня – Маланії Римлянки, 14-го – Василія Великого, – пояснював Олексій Доля. – Але народ їх поєднав, як, наприклад, у дитячій щедрівці: «Меланка ходила, Василька водила: Васильку, мій татку, пусти мене у хатку… Молітеся люди, ось вам Христос буде. Щедрий вечір, добрий вечір!».

«У Карпатах якраз на Василя існував обряд «одружити піч». Піч як жіночий символ на Маланку фарбували, розписували, вичищали. А ритуальні страви жінка подавала у чоловічій шапці, що символізувало запліднення, – каже  Олена Івановська. – Наші традиції сповнені ідеями нескінченності, потреби ділитися тим, що маєш, почастувати, віддати часточку своєї душі та любові, щоб світ став добрішим».

Ворожіння

Старий Новий рік – особлива пора, тож у ніч з 13 на 14 січня – вдалий час для ворожінь. Такі ворожіння народ вважає одними з найправдивіших: що б не вийшло — так і буде. Дівчата в цей час ворожать на судженого, а старші люди – на врожай.

На Маланки ворожать майже так само, як і на Катерини.  Пекли пироги й давали собаці: чий пиріг він перший вхопить, та перша заміж вийде. Рахували кілки в тині, названі попередньо іменами: хто на якому зупиниться – таке ім’я і матиме наречений. «Дивилися також: якщо кілок кривий, значить, у нареченого буде негарна постава, якщо ж рівний – буде струнким; якщо товстий – багатим, якщо тоненький – бідаком, – уточнює О.Івановська. – Утім, до цього ставилися більше як до розваги, а не так, як нині ходять до екстрасенсів чи ворожок».

Та все ж, якщо ворожите, не забудьте перед цим розпустити волосся, позбутись усіх вузлів на одязі та зняти браслети і каблучки.

Одним з найпростіших і веселих способів дізнатися долю залишається ворожіння на варениках. Серед звичайних вареників траплялися й вареники-сюрпризи: здавна у вареники клали нитку (до подорожей), гудзик (до обновок), квасолину (до дітей), насіння (до нових знайомств), монетку (до грошей). Але самі сюрпризи та їх значення не заборонялося розширювати, вигадуючи нові.

Схоже на попередній спосіб і ворожіння з горнятами. Для нього потрібно стільки ж чашок, скільки осіб зібрались ворожити. У них кладуть перстень (до весілля), монету (до багатства), хліб (до достатку), цукор (до веселощів), цибулю (до сліз), сіль (на біду), а в одну чашку наливають трохи води (до життя без особливих змін). Відтак із закритими очима кожен по черзі обирає свою чашу-долю.

Для ворожіння зі свічками потрібні миска з водою, половинки від шкаралупи волоського горіха (за числом тих, хто ворожить) і стільки ж невеликих свічок або їх шматочків. Ставите свічки у шкарлупки, запалюєте їх і пускаєте плавати в миску. Дівчина, у якої свічка згорить першою, першою й вийде заміж. Чия ж шкарлупка потоне, краще заміж не виходити.

Універсальне ворожіння «так» чи «ні». Над банкою з будь-якою крупою або зерном тримають ліву руку долонею вниз. Сформулюйте питання. Після цього зачерпніть крупу й висипте її на стіл. Перерахуйте зернята: якщо їх число парне – «так», непарне – «ні».

Утім, що б вам не випало у ворожінні, пам’ятайте: хороше збудеться, а погане – не завжди.