Ще зовсім недавно, до перших інцидентів на передвиборних мітингах Петра Порошенка як кандидата в президенти (іноді їх маскували під робочі поїздки глави держави), багатьом в Україні здавалося: провести вибори так, щоб ні у кого не виникло ніяких підозр щодо їх рукотворної тенденційності - завдання хоча і не легке, але посильне.

Про подібний настрій великої частини українського політикуму, зокрема, свідчив меморандум «Про чесні вибори», що на початку лютого підписали кілька демократичних кандидатів у президенти.

Як натяк на такий розвиток подій можна було розцінити і висловлювання посла США в Україні Марі Йованович під час інформаційного марафону «Діалоги в часі». «У рік президентських і парламентських виборів не може бути більшого пріоритету, ніж забезпечення того, щоб українські вибори були вільними і справедливими», - зазначила американський дипломат і далі додала: «Країна, яка хоче інтегруватися в НАТО і Євросоюз, повинна робити все за західними стандартами». Не заради гарного слівця ж все це говорилося.

За моїми спостереженнями, ще місяць-півтора тому такого роду заяви вітчизняних політиків і західних друзів в цілому відповідали настроям в українському суспільстві. Хоча у багатьох були сумніви в добропорядності владної верхівки, основна маса виборців все ж сподівалася: незважаючи на всі недоліки, в кінцевому рахунку центральна влада зможе, як то кажуть, наступити на горло власній пісні і провести ці вибори так, щоб жодним чином не уподібнитися виборам у сусідньому «Мордорi». При будь-якому результаті голосування це стало б перемогою Петра Порошенка, можливо, найбільшою перемогою в його житті.

На жаль, надіям цим не судилося збутися. Їх, як хвилі тайфуну, зруйнували передвиборчі поїздки «гаранта» українськими містами. Поведінка пана Порошенко під час них відверто шокувала багатьох громадян. Люди були вкрай здивовані і навіть обурені, коли, наприклад, в ході січневого туру на честь отримання томосу ПЦУ президент безцеремонно вибив мобільний телефон з рук чоловіка, який намагався поставити йому питання про свободу слова. Про свободу слова! На руках би президенту носити цього громадянина. А він йому - по руках...

У місті Червонограді (Львівська обл.) президент взагалі здивував брутальністю і невихованістю. Під час зустрічі один з громадян висловив невдоволення тим, що Петро Олексійович відмовився прямо відповісти на питання про затримку зарплат гірників. На що глава держави абсолютно по-хамськи відповів: «Ти такий же шахтар, як я - балерина».

В іншому місці Петро Олексійович зірвав головний убір з дівчини, яка поставила йому незручне запитання. Характерно, що політтехнологи Адміністрації президента спробували представити цейй інцидент як «випадковість». Однак, судячи з усього, багато українців цього не повірили.

Слідами цілого ряду подібних ексцесів деякі політологи і експерти висловили припущення, що Порошенко був на межі нервового зриву в зв'язку з вкрай низькою довірою до нього з боку народу і мізерними шансами на переобрання. А екс-міністр з питань житлово-комунального господарства України Олексій Кучеренко, реагуючи на ці ексцеси в Facebook, поставив питання руба: «Там за ніс мужика смикнув. Там шапочку з панянки зірвав. Бухає?! Або кокс?!»

Для подібних коментарів існують серйозні передумови. Петра Олексійовича не раз помічали в стані, схожому на сп'яніння. Іноді під час виступу перед людьми у нього просто заплітався язик. В інтернеті розміщена ціла підбірка фотографій і відео «п'яного Президента України - Петра Порошенка». У міжвиборчий період це може викликати співчуття і сміх, під час доленосних виборів виникають побоювання, що до влади рветься не зовсім адекватна особистість.

Якби передвиборчі «пригоди» Порошенко обмежилися тільки такими «випадковими» ляпами, все одно громадянам варто було б серйозно задуматися. Але проблема полягає в тому, що в міру наближення фінішу президентських перегонів стали проявлятися набагато більш небезпечні симптоми «хвороби» Петра Олексійовича, на яку він чи то раніше хворів, чи то заразився нею під час першої каденції.

Своєрідним маркером тут можна вважати розслідування програми «Наші гроші з Денисом Бігус» щодо корупції навколо «Укроборонпрому». З оприлюднених журналістами документів випливає, що до цинічного обкрадання оборонної сфери країни були причетні бізнес-партнер Петра Порошенка - Олег Гладковський (на той момент обіймав пост замглави РНБО) і його 25-річний син Ігор.

Коли вибухнув скандал, партія «Національний корпус» стала вимагати арешту Гладковського і його юного сина, який, до речі, живе в особняку вартістю в кілька мільйонів доларів.

«Нацкорпус» має своєрідний імідж, але організація офіційно зареєстрована, її лідер Андрій Білецький є народним депутатом України. Тому, як би не ставитися до цієї організації, вона мала повне право вимагати швидкого і жорсткого реагування правоохоронних органів на очевидні факти явного ослаблення обороноздатності України під час війни.

Щоб пред'явити претензії особисто президенту, справедливо обурені активісти з'являлися на передвиборних мітингах Порошенкам. Адекватний політик намагався б обернути все це на свою користь. Команда Порошенка вчинила інакше. Замість того, щоб дати громадянам чіткі і ясні відповіді за всіма пунктами їхніх вимог, президент або його оточення зосередили свою увагу на фізичному відмежування передвиборних мітингів Петра Олексійовича від народу. Їх стали захищати металевими парканами, рамками-металошукачами, рядами силовиків і суцільними низками спецмашин.

Фотографії з місць подій, на яких пан Порошенко, намагаючись ухилитися від незручних запитань, фактично тікає від свого народу, неабияк посмішити. Але стало зовсім не до сміху, коли на сцені з'явилися численні групи бюджетників, яких за гроші платників податків звозили на передвиборні заходи Порошенка. Затрати чималі. А тут ще під час передвиборних акцій Порошенка, як при Януковичу, замиготіли «тiтушки». Вони створювали реальну загрозу для громадян, які ставлять президенту «неправильні» питання.

Від акції до акції, крок за кроком стало все виразніше вимальовуватися особа правителя із замашками зарозумілого автократа, який боїться свого народу, намагається приховати правду і нав'язати кривду. І знаєте, що? У такій поведінці пана Порошенка як кандидата в президенти є певний плюс. У чому він? В Україні і раніше здогадувалися, що Петро Олексійович є гарантом не Конституції (її-то якраз владна верхівка сплюндрувала), а гарантом корупції, брехні і порожніх обіцянок. Країна, судячи із тисячі відгуків громадян в ЗМІ і соцмережах, ледь терпіла цього правителя в останні роки. Нині ж, після ряду непривабливих витівок пана Порошенка, з усією очевидністю стало зрозуміло, що над Україною нависла небезпека ще на п'ять років потрапити в руки політика не тільки необов'язкового і схильного до особистої наживи, а й вельми неврівноваженого, схильного до застосування фізичних методів «переконання» виборців.

Під час першої президентської каденції Петра Олексійовича це могли відчути сотні активістів і добровольців, багато з яких зараз гниють у в'язницях. Під час другої каденції, коли обмежень буде ще менше, це може стати такою ж проблемою, якою для мільйонів росіян стала схильність господаря Кремля до репресій.

Але найголовніший висновок з передвиборних «пригод» пана Порошенка полягає в тому, що він практично втратив зв'язок зі своїм народом. Він його боїться так, як бояться ворога. Він не поважає своїх громадян, бачить в них лише «інструмент» для досягнення своїх політичних і бізнесових цілей. І він напевно зрозумів, що більшість громадян не бажає його переобрання.

Як в таких умовах знову отримати можливість перебувати на владному Олімпі? Скасувати або відстрочити вибори шляхом різних хитрувань і провокацій не вдалося. На рейтинг, який «малюють» «проплаченi пiарники», надії мало. Залишилося що? Так, фальсифікація підсумків голосування.

Якщо хтось думає, що я тепер почну перераховувати організаційно-технічні засоби захисту від фальсифікацій, то марно. Не стану цього робити, тому що твердо знаю: абсолютно надійного захисту від підміни цифр не існує, а в умовах, коли навіть бюлетені будуть перевозитися в звичайних коробках, - тим більше.

До слова, відсутність спеціальних контейнерів для транспортування бюлетенів – точна ознака, що в них збираються «хімічити».

Найнадійнішим засобом проти фальсифікації підсумків голосування є така перевага опозиційного кандидата, така його значна перемога, перемога з таким великим відривом, щоб можновладці побоялись жонглювати цифрами. Занадто великій різниці між результатами праймеріз і остаточним даних ЦВК не повірить ніхто, і перш за все нет повірить Захід. Вважаю, Порошенко і Ко це добре усвідомлюють. І розуміють, що на них чекає, якщо вони перейдуть червону межу.

Для переконливої ​​перемоги опозиційного кандидата потрібно було не так вже й багато: по-перше, щоб він був єдиним, по-друге, – і це головне – політикам і виборцям слід виходити з реалій, а не мрій і нереальних побажань. На жаль, вже тепер зрозуміло, що з єдиним кандидатом нічого не вийшло…   

Хай там як, по суті, сьогоднішня реальність проста, як двічі на два. Є кандидат-олігарх, охоронець кланово-олігархічної системи, зацікавленої в продовженні війни і яка наживається на ній. Його треба перемогти в першому турі.

При цьому є стійке відчуття, що інший шанс відправити кланово-олігархічну систему на звалище історії України ще довго не випаде.

Олександр Косвінцев.